Еволюція аграрної економіки
Процес генезису феодальної економічної системи пов'язаний насамперед з формуванням феодальної власності на землю та соціальної структури феодального суспільства.
Прикладом класичної моделі генезису феодального господарства романського типу вважається його становлення у Франкському королівстві в V-X ст.1. За часів правління Карла Великого (771-814) держава досягла найвищої могутності. Згідно з Верденським договором 843 р. відбувся розподіл імперії Карла Великого на три королівства: Західнофранкське, Східнофранкське та Середньофранкське, що стало важливим етапом в історії Франції (назва з'явилася в X ст.), Німеччини та Італії.
У VI-VII ст. економічний розвиток Франкської держави відбувався в умовах співіснування двох економічних укладів: протофеодального (колонатного) та общинного.
Галло-римські землевласники володіли землею, організовували господарство і регулювали майнові відносини за нормами римського права. Зберігалися велике землеволодіння та колонатна система як основа сільського господарства. Франки, як свідчить кодекс законів "Салічна правда", на початку VI ст. жили вільними землеробськими громадами, що становили основу господарської організації. Громада була верховним власником землі, франки не могли передавати свою землю без її дозволу. Землі громади формувалися за рахунок державних земель, наданих ще за часів імперії та франкськими королями, присвоєння земель великих власників - галлів (існують припущення щодо захоплення германцями 1/3 їхніх земель). Право приватної власності патріархальної родини поширювалося на рухоме майно та садибу. "Салічна правда" свідчить про недоторканність особистої власності, встановлює систему покарань за її порушення. Орні землі перебували у спадковому володінні сім'ї за чоловічою лінією, а пасовища, луки і ліси (альєнди) - в загальному користуванні членів громади. Після збору врожаю та сінокосу наділи ставали колективним пасовищем (система відкритих полів). Вирощували зерно, у тваринництві переважало екстенсивне свинарство. Франки одночасно були землеробами і воїнами. За соціальною приналежністю поділялися на вільних, сервів (рабів) і літів (напіввільних). Через соціальне та майнове розшарування франків існував поділ на знатних і вільних; великих, середніх і дрібних землевласників. За вбивство вільного франка необхідно було сплатити штраф у 200 солідів, дружинника - 600, римлянина - 60, римлянина на службі короля - 300 солідів.
Упродовж VI-VII ст. у процесі романізації франків відбулася трансформація землеробської громади у сусідську територіальну громаду-марку з алодом - приватною (необмеженою, з правом вільного привласнення та відчуження) власністю малої сім'ї та її членів на землю при збереженні колективної власності на альєнди. Утворилася верства вільних землевласників - алодистів. Право відчуження землі пришвидшило процес формування великої світської та церковної землевласності шляхом купівлі-продажу, захоплення алодіальних і громадських земель, дарування королів. Сформувалася германо-галло-римська верства знатних та великих землевласників. Римське право поступово витіснило германське. У УШ-IX ст. у Франкській державі алодіальна та римська приватна власність трансформувалася у феодальну, склалася єдність піраміди влади та ієрархії землеволодіння. Сформувалися такі класи, як феодали - утримувачі феодів та феодально залежне селянство. Цей процес у науковій літературі називають аграрним переворотом.
Аграрний переворот спричинили такі економічні та соціально-політичні чинники: а) натуральне господарство, економічні переваги великого землеволодіння порівняно з господарством громади та сім'ї; б) вичерпаність земельного фонду для дарувань; політична та фінансова слабкість центральної влади внаслідок боротьби за владу між особами королівських родин, внутрішні міжусобиці, територіальна роздробленість на окремі королівства, герцогства, графства та баронії; в) війни з арабами, германськими та слов'янськими племенами; г) формування у франків професійної військової верстви - лицарів, необхідність забезпечення їх землею для виконання обов'язків (бойове спорядження і кінь коштували дорого, отже, військову службу могла виконувати особа, яка мала не менше чотирьох мансів землі (площа манса становила в середньому 6-16 га).
Які шляхи формування феодальної власності на землю та феодальної залежності селянства?
Починаючи з VII ст., королі надавали церковним, знатним і великим світським землевласникам імунітет - право звільнення від державної юрисдикції та самостійного здійснення функцій державної влади: судової, адміністративної, фінансової - в межах сеньйори (назва феодального маєтку у Франції) або певної території1. Імунітетним правом користувалися середні та дрібні вільні землевласники, міське населення. Це посилило соціальну та політичну могутність землевласників, а також сеньйоральну анархію, особливо в кінці IX-X ст.
Сеньйоральна анархія сприяла поширенню процесу комендації (від лат. commendation - передоручення), коли вільна людина покладала захист своєї особи та майна на земельних магнатів: світських і духовних осіб, монастирі. Комендувалися міське населення, середні та великі землевласники, вільні селяни щодо більш знатного і заможного.
Комендація зумовила формування сюзеренно-васальних соціальних відносин. Особу, яка брала на себе комендацію, називали сюзереном (сеньйором). Договір, закріплений грамотою, надавав сеньйору право верховної власності на землю, а васалу - право спадкового володіння, визначені особисті та майнові зобов'язання стосовно сеньйора, функції державної (публічної) влади: судової, адміністративної, фінансової (збирання податків). Головним обов'язком васала була військова служба. В умовах панування натурального господарства економічну, соціальну та політичну могутність землевласника оцінювали з огляду на кількість його васалів.
У 714-715 pp. Карл Мартел (майордом-управитель останнього франкського короля династії Меровінгів і засновник династії Каролінгів) провів аграрно-військову реформу, змістом якої було одержавлення земель і надання земельних володінь корони у вигляді бенефіція - довічного володіння за умови васальної присяги на користь сюзерена та військової служби. Одночасно васалам передавалася частина посадових функцій графа. Наступні франкські королі та земельні магнати наслідували таку політику. Склалося бенефіціальне (умовно-службове тимчасове) землеволодіння, що ґрунтувалося на сеньйорально-васальних відносинах. УIX ст. із визнанням васальної служби спадковою бенефіцій перетворився на феод - умовно-службове спадкове володіння (закріплено Керсійським капітулярієм 877 p.). Якщо васал порушував свої обов'язки, сеньйор мав право за рішенням суду відібрати бенефіцій. Проте такі випадки траплялися рідко. Власники феодів складали лицарський стан1. Відносини між ними базувалися на основі феодальної ієрархії. Драбина феодальних відносин охоплювала власників повного суверенітету в особі короля (його вважали першим серед рівних), герцогів, графів, віконтів, баронів, які переходили від одного до іншого сеньйора або намагалися були самостійними; ще нижче стояли власники сеньйорій-шателеніїв; найнижче - дрібні сеньйори або звичайні лицарі (шевальє).
Поширеною була така форма перетворення вільного селянина у залежного, як прекарні відносини. їх сутність полягала у відчуженні алоду дрібного власника на основі договору на користь церкви або світського феодала за умови повернення його як прекарія ("землі, наданої на прохання") в довічне користування ("прекарій повернутий"). Існував також "прекарій нагороджений", коли надавали додатковий наділ землі.
Упродовж VIII-IX ст. сформувалося феодально залежне селянство. Воно охоплювало різні категорії: рабів (сервів), вільновідпущеників, колонів і франків, які втратили право власності на алод. їх правовий та соціально-майновий статус уніфікувався. Згідно із капітул ярієм 84 7 р. кожен вільний селянин мав знайти сеньйора. Селянство об'єднували загальні назви: серви - особисто та поземельно залежні від власника землі (феодала), їх повинності мали спадковий характер; віллани - особисто вільні та поземельно залежні. Оскільки селянин не був повноправно вільним, то не був зобов'язаний виконувати військову службу. Рентні відносини стали основною формою експлуатації селянства.
Важливим джерелом з історії феодального маєтку є капітул я рі'і. Найвідомішим є "Капітулярій про вілли" (794 р.), виданий як регламент королівських маєтків. Каролінгський маєток розвивався на натурально-господарській основі, мав значні території. Організація праці будувалася на основі експлуатації сервів, які були особисто-спадково залежними селянами від короля і отримували наділи-манси, з використанням натуральної та відробіткової системи рентних відносин. Працювали також дворові селяни (провендарі). Завданням управителя було забезпечення потреб королівського двору. Із цією метою розвивали сільське господарство, що було головною сферою діяльності, та вотчинне ремесло. Проводилася політика створення запасів, реалізації лише надлишків, виготовлення військового спорядження.
Отже, у Франкській державі VI-IX ст. генезис феодального земельного ладу базувався на основі синтезу романізованих і общинногенних елементів. Традиції пізньоримського приватного землеволодіння асимілювалися з алодіальною формою власності. Вільне дрібне землеволодіння було витіснено великим, община як форма господарювання у франків була замінена феодальним маєтком-сеньйорією. Сформувалося феодально залежне селянство. Впродовж VIII- IX ст. селяни втратили алодіальну землю як власність, але зберегли її як наділ, необхідну умову господарювання.
В Італії та Іспанії генезис феодалізму набув романізованих рис. В економічному житті Лангобардського та Вестготівського варварських королівств римська протофеодальна спадщина - матеріальна культура, велике землеволодіння, колонатна система та рентні відносини - відіграла роль асимілятора вільної германської общини (наприклад, в Іспанії вестготи становили 5 % населення), пришвидшила формування общини-марки й алодіальної власності, бенефіціального та феодального землеволодіння, залежного селянства, активізувала його економічну та соціальну диференціацію. Арабське завоювання Іспанії (початок VIII ст.) зумовило виникнення різних форм східного державного феодалізму.
Англія упродовж І ст. н. е. до 408 р. була провінцією Римської імперії, але вплив римської економіки був незначним. У V - на початку VI ст. її завоювали германські племена англосаксів, у результаті чого утворилися варварські королівства. Генезис феодальних відносин мав общинногенний характер.
В англосаксонський період у VI - середині XI ст. класичні громада-марка й алод не сформувалися. Мала родина володіла фольк-лендом (народною землею) спадковим землеволодінням, право розпорядження яким обмежувала громада (тун). Площа одного наділу-гайда становила 120 акрів (акр - 0,4 га). Визначальним для соціальних відносин було існування вільного населення (селян-керлів і знатних) та невільних (рабів і літів з корінного кельтського населення).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція аграрної економіки“ на сторінці 1. Приємного читання.
