Господарський розвиток українських земель під владою Польщі та Литви, його відображення в документальних джерелах

Історія економіки та економічної думки

Господарський розвиток українських земель під владою Польщі та Литви, його відображення в документальних джерелах

У другій половині XIV ст., коли в Західній Європі утворилися централізовані держави, почався період недержавності українських земель, більшу частину яких (Чернігово-Сіверщину, Київщину, Поділля, східну частину Волині) впродовж 1352-1362 рр. приєднало Велике князівство Литовське. Українські землі впродовж 1360- 1394 рр. мали статус удільних князівств-земель на чолі з представниками династії Гедиміновичів. Землі поділяли на повіти, на які князі призначали намісників - державців або старост, що виконували адміністративні, судові та військові функції. Адміністративна реформа кінця XIV ст. перетворила князівства на намісництва з литовською адміністрацією. Відновлення в середині XV ст. Київського та Волинського князівств було нетривалим. У кінці XV ст. адміністративний устрій охоплював Київське, Волинське, Брацлавське воєводства. Відбулася соціальна стратифікація, юридично уніфікувалися права таких соціальних верств, як шляхта (дрібна шляхта, або зем'яни, пани і пани-князі) та різних груп селянства. З великих феодалів-магнатів складалася великокнязівська рада ("пани-Рада"), за згодою якої великий князь видавав закони і розпорядження.

Галичину і Західну Волинь (Холмську і Белзьку землі) загарбала польська держава - Корона польського королівства. У 30-х роках XV ст. до Корони увійшло Західне Поділля. За адміністративною реформою, були створені Руське (Львівська, Галицька, Перемишльська, Саніцька землі) з Холмщиною, Белзьке з Буським повітом і Подільське воєводства.

Українські землі впродовж майже ста років жили за руським правом. Але привілеями Владислава II Ягайла (Єдльніського у 1430 р. і Краківського у 1432 р.) на руські землі було поширено польське право: польський адміністративний і судовий устрій, шляхетське самоуправління. Руські бояри були зрівняні у правах з польською шляхтою. У кожній землі були запроваджені земський (шляхетський) і гродський (міський) суд, останній також у великих містах. Створені місцеві сеймики шляхти та Люблінський коронний трибунал. Польська колонізація стала важливим чинником впливу на господарство українських земель. Вона зумовила окатоличення та денаціоналізацію українського населення.

Закарпаття загарбала Угорщина, а Буковина увійшла до складу Молдавського князівства.

Аграрні відносини на українських землях у Польському королівстві

Характеризувалися переходом княжих земель у власність польського короля (ввійшли до королівщини) або польської шляхти. Українські бояри мали підтвердити право на землю та отримати від короля ствердні грамоти. Однією з умов підтвердження власності на землю було прийняття католицької віри. Внаслідок цього бояри втрачали землі, емігрували до Литви. Частина бояр лише частково здобула право на шляхетство, утворивши групу "ходачкової" шляхти, інші стали замковими слугами, навіть селянами.

Руське боярство, не вдовольняючись своїм становищем, ініціювало зрівняння у правах з польською шляхтою. Привілеї короля Владислава П Ягайла в 1430-х роках поширили на галицьке боярство польське право, а на селян - німецьке право. Бояри отримали права польської шляхти: феодальну власність на землю, визначені умови військової служби, самоврядування (набули чинності шляхетські земські суди). Однак у маєтках галицького боярства селяни платили податки з кожного лану більші, ніж польські селяни, існувала також стація - безплатне утримання короля та його двору під час поїздок по країні.

Зростало велике феодальне землеволодіння, насамперед польської шляхти. У львівській землі за період 1440-1480 рр. поляки стали власниками 2/5 поселень. Зміцніли економічні позиції католицької церкви. Православні священики сплачували податок - один злотий з церкви.

На селян поширилося "німецьке право" (в історіографії - ланова реформа). Були скасовані земельні права дворища, його відповідальність за сплату податків і виконання повинностей селянами, копний суд. Створювалися села з регулярною системою полів. Кожен селянський (кметський) двір отримував у користування лан землі (16,8 га) за трипільною системою, платив фіксовану грошову ренту (чинш) і виконував повинності. У громадах адміністративні та судові функції на основі локаційних грамот виконували старости (війти, солтиси). Вони отримували два лани землі, були звільнені від чиншу або сплачували лише шосту його частину, що стягувалася з населення на користь феодала, право будувати млин або корчму. У горах і передгір'ях, на землях, малопридатних для рільництва, селяни жили на основі "волоського права", сплачуючи натуральну ренту худобою та дичиною.

У другій половині XV ст. на українських землях у складі Польської корони почався розвиток фільваркової системи організації сільського господарства. Перебудова вотчинного господарства була пов'язана з розвитком товарно-грошових відносин у країнах Західної Європи і зростанням ринку сільськогосподарської продукції.

Феодальна залежність селян почала переростати у феодально-кріпосницьку. Загальнопольське законодавство обмежувало свободу їхньої господарської діяльності та переходу, прикріплювало до землі. Термін переходу обмежувався різдвяними святами за умови виплати власнику землі викупу. Селянин, щоб залишити маєток феодала, мав посадити на свій наділ іншого господаря. Щотижневою стала відробіткова одноденна рента з лану.

Аграрні відносини українських земель у складі Великого Литовського князівства

Ґрунтувалися на сеньйорально-васальних відносинах. Великий князь вважався господарем усієї землі (поділ земель на власність князя (домен) і державні відбувся наприкінці XVI ст.). Феодали володіли землею на основі бенефіцію. Ієрархія сеньйорально-васальних відносин закріплювалася в угодах і присяжних грамотах. Землі надавалися "до волі і ласки господарской" або "до живота". їх могли передавати у спадок лише з дозволу сеньйора, якщо наступний власник продовжував служити у війську. Таке правило поширювалося на всі види земель - спадкові, куплені, вислужені. Військово-службовий стан (шляхта) утворювали різні соціальні прошарки, що бажали служити у війську князя і могли утримувати себе в період походів.

На українських землях руські феодали зберігали землі, на які були видані князівські грамоти, а вислужені та куплені землі - за умови документального підтвердження. Феодали зобов'язувались служити великому князеві як васали і коритись владі удільного князя. Після ліквідації уділів наприкінці XIV ст. землі на умовах бенефіцію отримували князівські намісники (старости), призначені в землі-намісництва. У свою чергу вони розподіляли землі між старостами повітів, місцевими князями і боярами. В 1432 р. великий князь Сигізмунд І зрівняв у правах українських православних і литовських феодалів. У 1447 р. польський король і Великий Литовський князь Казимир IV видав привілей, що підтвердив права шляхти на землю, в тому числі українських феодалів. Зростало велике землеволодіння феодалів і церкви.

Панівним типом селянського господарства залишався дим у складі дворища. За майновим і правовим становищем селяни поділялися на різні категорії: данників, тяглових, службових.

Данники, або похожі селяни, вели самостійне господарство на великокнязівській землі, користувалися широкими правами володіння на земельні наділи, могли передавати їх у спадок, дарувати, закладати, однак не могли відчужувати землю без дозволу феодала. Повинності данників обмежувалися натуральним податком. "Тяглові", або "работні", селяни - це колишні закупи і холопи, які вели господарство на надільній землі на основі натуральної ренти або жили у дворі феодала і працювали в доменіальному господарстві. Службові селяни відбували службу, пов'язану з охороною кордонів, займались ремісництвом, крім виконання спеціальної служби, притягувалися до відробіткової ренти, сплачували натуральну ренту. У феодальних маєтках також використовували працю рабів, так званої "челяді невільної" та "паробків".

У другій половині XV ст. правовий статус селян уніфікувався, вони стали феодально зележними, розпочався процес їх закріпачення. Селян стали називати "дедизними", "отчизними", "панськими". Привілей 1447 р. Казимира IV забороняв феодалам приймати на свої землі "непохожих" селян, визначав останнім покарання за втечу, встановлював право вотчинного суду феодалів. Судебник 1468 р. остаточно закріпив судову залежність селян від феодала, передбачав страту підбурювачів до втечі або тих, хто виводив селян від власника землі, регулював покарання селян. За розгляд судових справ селяни платили грішми та збіжжям ("повежне", "потюремне", "поколодне"). У 1492 р. земський привілей великого князя Олександра Казимировича підтвердив права феодалів. Селянське господарство перестало бути самостійним суб'єктом господарювання.

Виробничими одиницями феодального маєтку (вотчини, держави) були домен і селянське господарство.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Господарський розвиток українських земель під владою Польщі та Литви, його відображення в документальних джерелах“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки

  • Методологія історії економіки та економічної думки

  • Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни

  • Проблеми періодизації історії економіки та економічної думки. Цивілізаційна парадигма суспільного розвитку

  • Мета і завдання навчальної дисципліни "Історія економіки та економічної думки"

  • Частина І. Господарство первісних суспільств. Господарство та економічна думка суспільств доіндустріальних ранніх і традиційних цивілізацій

  • Господарство первісних суспільств в історії України

  • Розділ 3. Господарство та економічна думка суспільств ранніх цивілізацій

  • Господарський розвиток та економічна думка в Месопотамії

  • Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в економічній думці

  • Суспільство Крито-Мікенської цивілізації та особливості його господарського розвитку

  • Розділ 4. Господарський розвиток та економічна думка суспільств традиційних (регіональних) цивілізацій у VIII ст. до н. е.- V ст. н. е. становлення суспільств східної та західної цивілізацій

  • Східна цивілізація та її характеристика в "осьовий час"

  • Західна цивілізація та господарський розвиток античних держав

  • Господарство та економічна думка Стародавньої Греції

  • Господарство та економічна думка Стародавнього Риму. Криза античної економічної системи

  • Розвиток господарства на території України в "осьовий час". Господарство давніх слов'ян

  • Розділ 5. Господарство та економічна думка суспільств середньовічної Європи (кінець V-XV ст.)

  • Мусульманська цивілізація

  • Західнохристиянська цивілізація

  • Господарство та економічна думка держав Західноєвропейської цивілізації

  • Еволюція аграрної економіки

  • Міста, ремесло і торгівля в господарській системі феодального суспільства

  • Розвиток феодальної системи господарства на українських землях (VI-XV ст.). Пам'ятки економічної думки

  • Господарство Київської Русі (IX - середина XII ст.). Пам'ятки економічної думки. "Руська правда"

  • Економічний розвиток українських земель в умовах феодальної роздробленості (середина XII - перша половина XIV ст.). Господарство Галицько-Волинської держави

  • Господарський розвиток українських земель під владою Польщі та Литви, його відображення в документальних джерелах
  • Частина II. Становлення та розвиток ринкового індустріального господарства в суспільствах європейської цивілізації та їх відображення в економічній думці (XVI - початок XX ст.)

  • Соціально-економічні чинники

  • Становлення ринкового господарства у країнах Європейської цивілізації. Розвиток меркантилістської доктрини

  • Меркантилізм, теоретико-методологічні характеристики

  • Меркантилізм як економічна політика

  • Особливості первісного нагромадження капіталу та меркантилізму в провідних країнах Західної Європи і США

  • Становлення класичної політичної економії

  • Зародження класичної політичної економії у працях В. Петті та П. Буагільбера

  • Економічна школа фізіократів. Ф. Кене, А. Тюрго

  • Економічне вчення Адама Сміта.

  • Виникнення соціалістичних ідей. Економічні ідеї раннього утопічного соціалізму.

  • Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

  • Особливості розвитку ринкового господарства у провідних країнах Європейської цивілізації та його висвітлення в економічній думці

  • Економічний розвиток Франції. Особливості аналізу ринкового господарства у працях Ж.Б. Сея, К.Ф. Бастіа, С. Сісмонді

  • Розвиток господарства Німеччини. Виникнення національної політичної економії. Розвиток "старої" історичної школи

  • Економічний розвиток США. Значення ліберальної теорії Г.Ч. Кері для становлення капіталістичних відносин у країні

  • Розвиток соціалістичних економічних ідей

  • Економічна теорія К. Маркса

  • Розділ 8. Становлення ринкових форм господарства та економічна думка України в XVI - середині XIX ст.

  • Економічний розвиток українських земель у XVI - середині XVIII ст.

  • Розвиток міст

  • Розвиток українського національного ринку. Зовнішньоекономічні відносини українських земель

  • Фінансово-грошові системи на території України

  • Господарство Запорізької Січі

  • Меркантилізм у суспільно-економічній думці України. Започаткування основних засад демократичної течії української суспільної думки

  • Господарство України в останній третині XVIII-середині XIX ст.

  • Організація та економіка сільського господарства в кінці XVIII - першій половиш XIX ст.

  • Аграрні реформи в 1848 р. і 1861 р.

  • Внутрішня і зовнішня торгівля

  • Фінансово-грошові системи на території України

  • Поширення ідей економічного лібералізму в суспільній економічній думці. Розвиток класичної політичної економії

  • Політична економія в Україні

  • Розділ 9. Господарство провідних суспільств європейської цивілізації в умовах монополізації ринкової економіки в останній третині XIX - на початку XX ст. Розвиток економічної думки

  • Маржиналізм. Становлення неокласичної економічної теорії

  • Австрійська школа. Теорія граничної корисності

  • Математична школа в економічній теорії. Теорії часткової та загальної рівноваги

  • Втрата Великою Британією світового економічного лідерства. Кембриджська школа неокласики

  • Розвиток сфери послуг

  • Основні теоретичні положення вчення А. Маршалла

  • Місце А. Маршалла в історії економічної думки

  • Перетворення США на провідну індустріальну державу світу. Американська школа неокласики

  • Розвиток аграрної економіки

  • Індустріальний розвиток Німеччини. Розвиток історичної школи. Соціальний напрям політичної економії як передумова появи інституціоналізму

  • Розвиток сільського господарства

  • Економічна політика держави

  • Капіталізм як економічна система

  • Економічний розвиток Франції

  • Розділ 10 Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Розвиток промисловості у Східній та Західній Україні

  • Аграрні відносини та стан сільського господарства. Столипінська аграрна реформа, її здійснення в Україні

  • Внутрішня торгівля в системі ринкових відносин. Зовнішньоекономічні зв'язки українських земель

  • Фінансова та банківсько-грошова системи на території України

  • Основні напрями економічної думки в Україні. Місце української економічної думки у світовій економічній теорії

  • Розвиток ідей маржиналізму в дослідженнях українських економістів

  • Дослідження проблем становлення й розвитку ринкового господарства

  • Аграрні проблеми та ідеї кооперації в українській економічній думці