Економічний розвиток українських земель у XVI - середині XVIII ст.

Історія економіки та економічної думки

Землі української православної шляхти, яка. визнала владу Української держави, вважалися законними. В українському війську в 1649 р. було 6000 шляхтичів. Кількість їх зросла після узаконення прав у "Березневих статтях" і "Жалуваній грамоті шляхті" (1654).

Після смерті Б. Хмельницького посилилася тенденція до зростання привілейованого становища старшинсько-шляхетної землевласності. Старшинське угруповання на чолі з гетьманом І. Виговським у Гадяцькому договорі 1658 р. з Польщею ставило питання про надання українській старшині та шляхті права на землю і феодальні привілеї. Щороку 100 козаків повинні були нобілітуватися (отримувати шляхетство). Однак цей договір поляки не ратифікували.

Землеволодіння православної церкви і монастирів було збережене і значно зросло. Воно продовжувало існувати на феодальній основі, використовуючи працю залежних селян. Це був прецедент для відновлення феодальної земельної власності.

Змінився соціальний та економічний статус селянства.

Селяни стали особисто вільними, могли змінювати місце проживання, вільно записуватися у козаки або міщани. Загалом у період Хмельниччини не було соціального розмежування козаків і покозачених селян. Селяни в козацьких полках були визнані як рівноправні із спадковими козаками. Проте у "Березневих статях" зміни не були законодавчо закріплені. Селянські землеволодіння і права, на відміну від козацьких, ґрунтувалися не на юридичному, а на звичаєвому праві.

Селяни поділялися на дві групи: селян вільних військових сіл і містечок, які користувалися землею загальнодержавного фонду, та селян, які жили на приватних і рангових землях. Суб'єктом господарювання, одиницею при ревізіях, сплаті податків було подвір'я (домогосподарство), в якому часто мешкало кілька сімей. В історичній науці щодо селянського землеволодіння є дві протилежні теорії: земля належала селянам вільних військових сіл і містечок на правах власності; селяни лише користувалися землею і сплачували державі як власнику землі феодальну ренту.

На території західноукраїнських земель (Руському, Белзькому, Волинському воєводствах) магнатсько-шляхетське землеволодіння збереглося. Проте під впливом революційних подій почався процес занепаду фільварково-панщинної системи, відробіткова рента зменшувалася або замінювалася грошовою, окремі села і міста отримали статус слобод, мешканці яких звільнялися від виконання примусів і сплати податків.

Аграрні відносини в Українській державі оцінюються в історико-економічній літературі по-різному.

Частина вчених вважає, що всі перетворення не виходили за межі феодального господарства, яке ще не вичерпало потенційних економічних можливостей. Держава зберігала феодальний характер. Селяни домоглися особистої свободи, але були користувачами землі, залишався позаекономічний примус у вигляді грошової та натуральної земельної ренти.

Інші дослідники зміни в аграрних відносинах оцінюють як аграрний переворот: знищено феодальну власність, окрім монастирської та незначної шляхетської, права на які практично не були реалізовані; у приватних маєтках відробіткова рента трансформувалася у грошову і натуральну; сформувалася і стала переважати приватна індивідуально-трудова козацька і селянська власність на землю; суб'єктами господарювання були домогосподарства козаків і селян; розвивалися товарно-грошові відносини, в тому числі купівля-продаж землі. Це створювало умови для розвитку ринкових аграрних відносин і перетворення козацько-селянських господарств на товарні агрогосподарства. Проте економічний розвиток Української держави у складі феодально-кріпосницької Російської імперії був позбавлений цих перспектив.

У науковій літературі зазначено такі негативні економічні наслідки революції: демографічні втрати становили близько 65-70 % всіх українців (приблизно 2,5-3,5 млн осіб), зазнали руйнувань усі міста і села України.

У Лівобережній Україні за часів Гетьманщини (кінець XVII - остання третина XVIII ст.) розвиток аграрних відносин визначали такі процеси.

o Поступово посилювалися адміністративні та контрольно-регулятивні функції Російської держави щодо економіки українських земель. Верховним власником і розпорядником усієї землі був царський уряд, який втручався в аграрні відносини в Україні, затверджував гетьманські універсали на землі. Гетьман не міг розпоряджатися маєтками, які були відведені царськими грамотами. Український гетьман вважався головним розпорядником земель Війська Запорозького. Старшинські права на землю підтверджували чи змінювали на Генеральній військовій раді при обранні кожного нового гетьмана, а потім розсилали установам у вигляді статей, що регламентували аграрні відносини. Гетьманський уряд спрямовував політику на зміцнення старшинського землеволодіння, в якому вбачав опору автономії України.

o Відновилася та зміцніла феодальна власність на землю української козацької старшини і шляхти, які домоглися прав дворян Російської імперії, та церкви, а також церковно-монастирська власність.

Козацька старшина і українська шляхта, втрачаючи політичні права у сфері автономії, намагалися забезпечити власну економічну незалежність і зосередили увагу на нагромадженні земельних володінь і господарській діяльності. Сформувалася єдина старшинсько-шляхетська привілейована соціальна верства, володіння землею набуло статусу приватно-спадкового та тимчасово-умовного. Спадкова земельна власність була об'єктом купівлі-продажу, обміну, дарування, застави при торговельних операціях. Тимчасово-умовні володіння надавалися з фонду вільних військових маєтностей на основі царських і гетьманських універсалів на "ранг" або "на підпертя дому". Старшина намагалася перетворити рангові маєтки на спадкові. Джерелами зростання старшинського землеволодіння були також займанщина вільних земель; скуповування, часто примусове, або загарбання козацьких і селянських земель, нерідко насильницьке загарбання. За гетьмана Д. Апостола основний земельний фонд було роздано. Понад 35 % оброблюваних земель Гетьманщини були приватною власністю старшини. Відмінність між спадковим і тимчасово умовним володінням практично зникла.

Питання юридичного закріплення прав старшини на землю було пов'язане з проблемою нобілітації старшини, оскільки за російськими законами землею монопольно володіло дворянство. Українська старшина у проекті збірника законів "Права, за якими судиться малоросійський народ (1743) прагнула спадково закріпити за старшиною і духовенством шляхетські права (термін поширився в Російській державі за Петра І). Оскільки цей документ обґрунтовував право Лівобережної України на самоврядування у межах Російської імперії, царський уряд його не затвердив.

У 1764 р. українська шляхта та козацька старшина подали Катерині II "Прошение малороссийского шляхетства и старшин, вместе с гетьманом, о восстановлении разных старинных прав Малороссии", в якому вимагали посилення особистої залежності селян, позбавлення їх прав переходу та запису в козаки, надання прав російського дворянства представникам української шляхти та козацької старшини, що дозволило б їм отримати монопольні права на землю і посполитих.

Після ліквідації інституту гетьманства в 1764 р. юридичною основою для утвердження феодальної земельної власності стало генеральне межування - точне визначення земельних володінь поміщиків, козаків, селян, церкви, міст, що проводилося з 1766 по 1861 p., а також Генеральний (Рум'янцевський) опис Малоросії в 1765-1769 рр.1.

Українська старшина здобула права російського дворянства згідно з царськими указами 1781 р. і 1783 р. та "Жалуваною грамотою дворянству" 1785 р. Українське населення поділили на стани, селянам заборонили переходити від одного власника землі до іншого, отже, кріпосне право було остаточно оформлено. Українська старшина мала право володіти землею і селянами, засновувати підприємства, організовувати ярмарки і торги, звільнялася від податків і обов'язкової військової служби, не могла піддаватися тілесним покаранням. У кінці XVIII ст. на Лівобережжі налічувалося близько 100 тис. українських дворян, з них 130 мали понад чверть мільйона кріпосних.

Монастирське і церковне землеволодіння зростало за рахунок придбання і захоплення козацько-селянських та громадських земель. Общини виділяли священикам подвір'я, поля, сіножаті для ведення господарства. Монастирі мали монопольне право на винокуріння і торгівлю горілкою у своїх маєтках. У 1786 р. було проведено секуляризацію монастирської землі, селяни стали державними.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічний розвиток українських земель у XVI - середині XVIII ст.“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки

  • Методологія історії економіки та економічної думки

  • Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни

  • Проблеми періодизації історії економіки та економічної думки. Цивілізаційна парадигма суспільного розвитку

  • Мета і завдання навчальної дисципліни "Історія економіки та економічної думки"

  • Частина І. Господарство первісних суспільств. Господарство та економічна думка суспільств доіндустріальних ранніх і традиційних цивілізацій

  • Господарство первісних суспільств в історії України

  • Розділ 3. Господарство та економічна думка суспільств ранніх цивілізацій

  • Господарський розвиток та економічна думка в Месопотамії

  • Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в економічній думці

  • Суспільство Крито-Мікенської цивілізації та особливості його господарського розвитку

  • Розділ 4. Господарський розвиток та економічна думка суспільств традиційних (регіональних) цивілізацій у VIII ст. до н. е.- V ст. н. е. становлення суспільств східної та західної цивілізацій

  • Східна цивілізація та її характеристика в "осьовий час"

  • Західна цивілізація та господарський розвиток античних держав

  • Господарство та економічна думка Стародавньої Греції

  • Господарство та економічна думка Стародавнього Риму. Криза античної економічної системи

  • Розвиток господарства на території України в "осьовий час". Господарство давніх слов'ян

  • Розділ 5. Господарство та економічна думка суспільств середньовічної Європи (кінець V-XV ст.)

  • Мусульманська цивілізація

  • Західнохристиянська цивілізація

  • Господарство та економічна думка держав Західноєвропейської цивілізації

  • Еволюція аграрної економіки

  • Міста, ремесло і торгівля в господарській системі феодального суспільства

  • Розвиток феодальної системи господарства на українських землях (VI-XV ст.). Пам'ятки економічної думки

  • Господарство Київської Русі (IX - середина XII ст.). Пам'ятки економічної думки. "Руська правда"

  • Економічний розвиток українських земель в умовах феодальної роздробленості (середина XII - перша половина XIV ст.). Господарство Галицько-Волинської держави

  • Господарський розвиток українських земель під владою Польщі та Литви, його відображення в документальних джерелах

  • Частина II. Становлення та розвиток ринкового індустріального господарства в суспільствах європейської цивілізації та їх відображення в економічній думці (XVI - початок XX ст.)

  • Соціально-економічні чинники

  • Становлення ринкового господарства у країнах Європейської цивілізації. Розвиток меркантилістської доктрини

  • Меркантилізм, теоретико-методологічні характеристики

  • Меркантилізм як економічна політика

  • Особливості первісного нагромадження капіталу та меркантилізму в провідних країнах Західної Європи і США

  • Становлення класичної політичної економії

  • Зародження класичної політичної економії у працях В. Петті та П. Буагільбера

  • Економічна школа фізіократів. Ф. Кене, А. Тюрго

  • Економічне вчення Адама Сміта.

  • Виникнення соціалістичних ідей. Економічні ідеї раннього утопічного соціалізму.

  • Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

  • Особливості розвитку ринкового господарства у провідних країнах Європейської цивілізації та його висвітлення в економічній думці

  • Економічний розвиток Франції. Особливості аналізу ринкового господарства у працях Ж.Б. Сея, К.Ф. Бастіа, С. Сісмонді

  • Розвиток господарства Німеччини. Виникнення національної політичної економії. Розвиток "старої" історичної школи

  • Економічний розвиток США. Значення ліберальної теорії Г.Ч. Кері для становлення капіталістичних відносин у країні

  • Розвиток соціалістичних економічних ідей

  • Економічна теорія К. Маркса

  • Розділ 8. Становлення ринкових форм господарства та економічна думка України в XVI - середині XIX ст.

  • Економічний розвиток українських земель у XVI - середині XVIII ст.
  • Розвиток міст

  • Розвиток українського національного ринку. Зовнішньоекономічні відносини українських земель

  • Фінансово-грошові системи на території України

  • Господарство Запорізької Січі

  • Меркантилізм у суспільно-економічній думці України. Започаткування основних засад демократичної течії української суспільної думки

  • Господарство України в останній третині XVIII-середині XIX ст.

  • Організація та економіка сільського господарства в кінці XVIII - першій половиш XIX ст.

  • Аграрні реформи в 1848 р. і 1861 р.

  • Внутрішня і зовнішня торгівля

  • Фінансово-грошові системи на території України

  • Поширення ідей економічного лібералізму в суспільній економічній думці. Розвиток класичної політичної економії

  • Політична економія в Україні

  • Розділ 9. Господарство провідних суспільств європейської цивілізації в умовах монополізації ринкової економіки в останній третині XIX - на початку XX ст. Розвиток економічної думки

  • Маржиналізм. Становлення неокласичної економічної теорії

  • Австрійська школа. Теорія граничної корисності

  • Математична школа в економічній теорії. Теорії часткової та загальної рівноваги

  • Втрата Великою Британією світового економічного лідерства. Кембриджська школа неокласики

  • Розвиток сфери послуг

  • Основні теоретичні положення вчення А. Маршалла

  • Місце А. Маршалла в історії економічної думки

  • Перетворення США на провідну індустріальну державу світу. Американська школа неокласики

  • Розвиток аграрної економіки

  • Індустріальний розвиток Німеччини. Розвиток історичної школи. Соціальний напрям політичної економії як передумова появи інституціоналізму

  • Розвиток сільського господарства

  • Економічна політика держави

  • Капіталізм як економічна система

  • Економічний розвиток Франції

  • Розділ 10 Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Розвиток промисловості у Східній та Західній Україні

  • Аграрні відносини та стан сільського господарства. Столипінська аграрна реформа, її здійснення в Україні

  • Внутрішня торгівля в системі ринкових відносин. Зовнішньоекономічні зв'язки українських земель

  • Фінансова та банківсько-грошова системи на території України

  • Основні напрями економічної думки в Україні. Місце української економічної думки у світовій економічній теорії

  • Розвиток ідей маржиналізму в дослідженнях українських економістів

  • Дослідження проблем становлення й розвитку ринкового господарства

  • Аграрні проблеми та ідеї кооперації в українській економічній думці