Східна цивілізація та її характеристика в "осьовий час"
Традиційні цивілізаційні системи Сходу розвивалися переважно внаслідок кризи ранніх цивілізацій і переходу в різних формах і різними темпами до станово-класових відносин.
У Східному Середземномор'ї на території Палестини був написаний Старий Заповіт, що є важливим джерелом з історії господарства стародавніх євреїв та іудейсько-ізраїльських держав.
Старий Заповіт включає 50 книг і складається з трьох частин, написаних різними авторами впродовж XIII-II ст. до н. е.: Пятикнижжя Мойсеєвого (Тора - "Учення"), Священного Писання (поетичні та прозові тексти, історичні книги), Книги Пророків (народних проповідників та ораторів).
Ідейно-ціннісною установкою Старого Заповіту є визнання людської індивідуальності та примату особистості як образу та подоби Божої над соціальним статусом, національною належністю тощо. Основою Мойсеєвих законів є справедливість, що означає визнання прав людини на життя, власність, одяг, житло, працю і відпочинок, і праведність, що передбачає виконання людиною своїх обов'язків відповідно до заповідей Бога.
Економічні уявлення Старого Заповіту - це захист інтересів бідних верств населення, засудження багатства і влади, заклик до відновлення земельної патріархальної громади. Критикувалися надмірне накопичення багатства і розкоші, лихварство, пропонувалося обмежити боргове рабство шістьма роками, заборонялося використовувати потреби ближніх для власного збагачення, затримувати плату за працю найманого робітника, обважувати та обмірювати покупців, вимагалося періодично прощати борги і відпускати на волю рабів, багатство розглядалося як знак Божої прихильності за справедливість і праведність.
У І ст. н. е. у Палестині виникли перші християнські громади, зародилося християнство як релігія гноблених.
У середині І тис, до н.е. в умовах ранньозалізного віку на території Індії відбувся перехід від ранньоцивілізаційних суспільств до традиційного станово-класового суспільства, сформувалася Індійська цивілізація.
Базовими передумовами Індійської цивілізації були пережитки соціокультурних структур ранніх цивілізацій в долині Інду (Хараппської та Мохенджо-Даро) та Індоарійської. Хараппська цивілізація з дравідійським населенням була типовим землеробсько-іригаційним суспільством Єгипетсько-Месопотамського регіону. її загибель науковці пов'язують з внутрішньою кризою та загарбанням скотарськими індоарійськими племенами у другій половині II тис. до н. е. На думку вчених, суспільства Індоарійської цивілізації розвивалися в умовах іригаційного вирощування рису, домінувало двосекторне господарство з палацово-державним сектором і сусідсько-землеробською громадою. Соціальні відносини визначала система варн-станів (жерці-брахмани, воїни-кшатрії, вайш'ї-землероби і скотарі), доповнена варною шудр1 - слуг і ремісників. В основі експлуатації лежали право влади-власності та редистрибутивна система, що поєднувалася зі стягуванням данини з підкорених територій.
Територіальним центром Індійської цивілізації середини І тис. до н. е. була долина річки Ганг (Північна Індія). Проте Стародавня Індія була політично роздроблена. На початок VI ст. до н. е. в Північній Індії було 16 держав-князівств. Це сприяло завоюванням перського царя Дарія І та Александра Македонського. У кінці IV ст. до н. е. утворилася імперія Маур'їв, територія якої охопила більшу частину Індії, Вона була знищена зовнішніми вторгненнями в II ст. до н. е.
Зрошувальне землеробство та необхідність іригаційних систем, що захищали від паводків, зумовили збереження економічного значення державно-бюрократичного апарату та територіальної землеробської громади, поступове переростання редистрибутивної системи у фіскальну. Варнова система переросла у кастову. Касти спочатку були професійними групами людей, що поступово набули статусу ієрархічно підпорядкованих корпорацій. Ради старійшин регламентували та контролювали життя своїх членів, виключення людини з касти фактично ставило її поза громадою.
У VI-V cт. до н. е. виникло вчення буддизму, яке виступало проти варнової системи, проповідувало реінкарнацію душ, свободу людини, обмежену кармою (результатами минулих справ) у вигляді відплати у загробному житті за земне життя. Внаслідок взаємо-адаптації дравідійської та індоарійської культур у перші століття нашої ери сформувалася ідеологічна система індуїзму, складовими якої є ведичні3 релігійні уявлення, брахманізм і концепція індивідуального та світового духа (Брахми), до якого особа може наблизитися шляхом медитації за відсутності поганих справ (йогівська практика). Індуїстсько-буддійські тексти є важливим джерелом дослідження господарства та соціальних відносин Стародавньої Індії. Най відоміші з них - "Закони Ману" та трактат "Артхашастра".
"Закони Ману", сформовані приблизно у IX ст. до н. е. на основі священних книг (вед), приписують міфічному родоначальнику людей Ману. Збереглася редакція законів II ст. до н. е. Вони освячували варново-кастову систему, що надавала достатні можливості для самореалізації людини в її межах. Економіка складалася із землеробства, тваринництва, торгівлі та лихварства, що були сферою діяльності вайш'їв. Домінувала поземельна громада з патріархальними сімейними домогосподарствами, формувалося приватне землеволодіння. Ймовірно господарство брахманів і кшатріїв існувало за рахунок подарунків і пожертв. Використовували залізо для виготовлення знарядь праці. Землю обробляли мотикою та плугом, культивували пшеницю, ячмінь, рис, цукровий тростник, льон, боби, бавовну, індіго. Корова вважалася священною твариною. Масло, молоко, кисляк були звичайною їжею населення. Ремесло поділялося на "безгрішне" і "гріховне" (ювелірне, виробництво шкіри тощо). Найбільшого розвитку набуло ткацтво. Домінувало натуральне господарство. Податки та повинності стягували у натуральній формі. Всі ремісники та шудри один день в рік працювали на царя. Торгівля і лихварство вважалися законним заняттям. Розвивалося професійне купецтво. На окремі товари існувала державна монополія, порушення якої каралося конфіскацією майна купця. Основною грошовою одиницею була мідна киршпана, використовували також золото і срібло. Сплата боргу вважалася обов'язковою. Норма процента становила: 2 % - для брахманів, 3 - для кшатріїв, 4 - для вайш'ї, 5 % - для шудр. Декларувалося, що боргова сума сплачувалася, якщо відсотки дорівнювали подвійній сумі. Натуральна позика сплачувалася у п'ятикратному розмірі. Закони визначали певні права та обов'язки землеробської громади, членів каст і царя. Власність і багатство були необхідні для служіння богам. Рабство вважалося природним явищем, що прирівнювалось до суспільного обов'язку, визначалися його джерела, зокрема борг. Варну-касту шудр визнавали колективною власністю вищих каст. Рабство мало патріархальний характер.
Трактат "Артхашастра" ("Наука про політику" - вчення про користь, вигоду) написаний брахманом Каутілья Вішнагупта, радником царя Чандрагупти, засновника імперії Маур'їв (IV ст. до н. е.). На думку вчених, "Артхашастру" можна кваліфікувати як вчення про державне господарство. Трактат розповідає про суспільно-економічне життя Індії у вигляді настанов царю з метою ефективного державного управління.
Правитель держави, як намісник богів, повинен бути освіченим, володіти політикою створення, збереження та примноження багатства. Оскільки у створенні багатства держави бере участь все населення, обов'язок правителя і його адміністрації - захищати землю та її людей, особливо боротися проти голоду і зловживання владою.
Завданням царської адміністрації є колонізація земель, будівництво іригаційних споруд, доріг, мостів і міст, організація царського господарства, допомога селянам грошима, зерном, худобою. Цар (раджа) уособлював верховну власність на землю, отже, мав контролювати надання земельних наділів за службу, земельні привілеї брахманів, які не платили податки, конфіскацію необробленої землі і передачу її іншим особам.
У фінансовій політиці держави головне завдання і обов'язок кожного царського чиновника - наповнення скарбниці. Дохідну частину становили натуральні та грошові податки (земельний, із садів, городів, домашніх тварин), митні платежі, доходи царського господарства, торгівля. Селяни сплачували податки-ренту в розмірі 1/8-1/16 зібраного врожаю, відробляли декілька днів на рік у палацовому господарстві. Ремісники також віддавали частину виробленої продукції, відробляли один день на користь царської скарбниці. Особа, яка проводила зрошувальні роботи за свій рахунок, звільнялася від оподаткування. Переважали видатки на богослужіння, гарем і кухню.
Торговельну діяльність регламентували нормами торговельного прибутку, оподаткуванням, підтримкою стабільного запасу товарів, контролем за цінами, створенням спеціальної державної служби. її чиновники мали широкі повноваження, знання із організації та обліку господарювання, зокрема щодо ціноутворення, основних засобів, прибутку та витрат. Незаконний прибуток, отриманий шляхом обману покупців і продажу недоброякісної продукції, штрафували у восьмикратному розмірі від вартості продукції. Торговці сплачували податки на користь скарбниці 1/16 частиною товарів, що продаються за міркою, 1/20 - товарів, що продаються за вагою, 1/11 - товарів, що продаються за рахунком. Кожні чотири місяці за кошти торговців перевірялися ваги під загрозою стягування штрафу. Каралися цінові угоди між торговцями. З метою запобігання банкрутства купця правитель міг заборонити продавати аналогічні товари до розпродажу купцем своїх. Зазначалося, що зовнішню торгівлю слід регламентувати шляхом реєстрації іноземних купців, обліку імпортованих товарів, заборони або стимулювання імпорту окремих товарів, звільняючи від оподаткування, сприяння експорту навіть за умови збитковості, стягування мита. Регулювався процес встановлення ціни товару залежно від вартості, вилучення державою надприбутку штрафними санкціями. Прибуток фіксувався на рівні 5 % для місцевих товарів і 10 % - для імпортованих. Загалом державний бюджет повинен був мати активний характер, доходи - збільшуватися, видатки - зменшуватися.
Основними галузями господарства були землеробство, тваринництво, полювання, рибальство, ремесло, видобуток золота, срібла, свинцю, виготовлення заліза, міді. У буддійський період в Індії відбувався процес урбанізації. Міста були людними. Заможні люди зводили дво-, триповерхові будівлі. У країні існував кастовий лад. Заняттям брахманів були навчання та жертвоприношення, кшатріїв - навчання, жертвоприношення, військова справа, вайш'ї - навчання, жертвоприношення, роздача дарів, землеробство, скотарство, торгівля, шудр - праця у господарстві представників вищих каст, ремесло, акторство. Касти надавали своїм членам соціальну захищеність, зокрема від державних інститутів. Рабську працю використовували переважно у домашньому господарстві. Рабами були неарії. Якщо арій ставав рабом, його необхідно було викупити і звільнити. Раб мав права на майно і сім'ю, самовикуп, отримання спадку і дарунків. Обмежували рабство шляхом штрафів за продаж дітей до восьми років, визволенням від рабства нащадків вільної людини, які продавали себе у рабство. Боргове рабство вважалося тимчасовим. Широко використовувалася наймана праця. Робітники отримували 1/10 частину продуктів як плату.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Східна цивілізація та її характеристика в "осьовий час"“ на сторінці 1. Приємного читання.
