Господарство України в останній третині XVIII-середині XIX ст.
Економічний розвиток українських земель визначався складною взаємодією різних чинників, співіснуванням феодально-кріпосницької та ринкової економіки. У першій половині XIX ст. продовжувався процес формування основних ознак ринкового господарства: капіталістичної приватної власності та вільного підприємництва в усіх сферах економіки, самостійних товаровиробників як суб'єктів економіки, фінансово-грошової системи, національних ринків і ринкової інфраструктури. Становлення ринкової економіки гальмували феодально-кріпосницькі відносини, пережитки яких залишилися і після скасування кріпосного права в 1861 р., низька товарність сільського господарства, повільне формування підприємницької верстви, збереження дворянських привілеїв, низький життєвий рівень населення та обмежений споживчий ринок.
Промисловість Східної та Західної України. Особливості промислового перевороту
У Східній Україні промисловий переворот почався в 30-40-х роках і продовжувався до 70-80-х років XIX ст. Виокремлюють два його етапи: 30-ті-40-ві роки XIX ст. - 1861 р. - криза феодально-кріпосницького господарства та розвиток ринкових відносин; 60- 80-ті роки XIX ст. - утвердження економіки вільної конкуренції. Промисловий розвиток визначався економічною політикою Російської імперії.
Політичні, економічні та соціальні передумови промислового перевороту
Промисловий переворот почався в умовах феодально-кріпосницької системи господарства, яка перебувала у стані кризи. Проте і після скасування в 1861 р. кріпосного права залишилися пережитки феодальних відносин, які негативно впливали на розвиток ринкової економіки.
Повільний процес первісного нагромадження капіталу. Українська буржуазія лише зароджувалась, національних капіталів практично не було. В 1832 р. серед промисловців було 28,7 % українців. Купців першої гільдії не було. Українські підприємці Яхненки, Симиренки, Терещенки почали опановувати цукрову промисловість. В умовах кріпосного права ринок вільнонайманої робочої сили не склався. Найманими робітниками на купецьких мануфактурах були переважно кріпосні селяни на грошовій ренті, що становила частину їх заробітної плати.
У промисловості мануфактуризація не завершилася. Переважали домашня промисловість і кустарне виробництво в селах, ремесло у містах. У розвитку мануфактур відбувались кількісні та якісні зміни, їх кількість (без винокурень) зросла з 200 у 1793 р. до 649 у 1830 р. (третина від загальної кількості російських мануфактур). Домінували державні та вотчинні підприємства. Кріпосні мануфактури повільно еволюціонували в капіталістичні. В 1828 р. кількість купецьких мануфактур становила 46,2 %. Частка найманої праці збільшилася до 25,6 % від загальної кількості робітників (переважала у харчовій промисловості). Сформувалися кадри постійних робітників. Почали використовуватися ремісничі та механічні робочі машини, закуплені у Великій Британії. Однак цей процес не став систематичним і послідовним.
Галузеву структуру виробництва характеризує поширення обробної промисловості, насамперед харчової, сукняної, металургійної, машинобудівної, та становлення кам'яновугільної.
Організація сільського господарства ґрунтувалася на кріпосній праці. Одночасно підвищувалась його товарність, розвивалася спеціалізація окремих районів, упроваджувалися посіви технічних культур, зростала майнова диференціація селянства. Земля стала об'єктом купівлі та продажу. Аграрна реформа в 1861 р. ліквідувала феодально-кріпосницькі відносини, але капіталізація сільського господарства відбувалася повільно.
Формування внутрішнього ринку завершилося в середині XIX ст., однак Україна була передусім ринком збуту російської промисловості. Ринкова інфраструктура розвивалася повільно.
У суспільстві поширилась ідея "аграрності" російської економіки. Політика Романових відповідала інтересам дворянства, допомога підприємництву була незначною.
Підсумком промислового перевороту було
Формування аграрно-індустріальної економіки. У1870-1880-х роках у структурі матеріального виробництва промислове становило 28,1 %, сільськогосподарське - 71,9 %.
Збільшувались інвестиції у промисловість. У 1870 р. вони досягли 28,1 %, у 1880 р. - 32,4 % від загальної кількості інвестицій у народне господарство.
Промисловий переворот завершився у харчовій галузі та легкій промисловості. У кам'яновугільній промисловості зберігалася ручна праця. Фабрично-заводське виробництво почало переважати тільки у 1890-х роках.
На першому етапі промислового перевороту капіталістичні підприємства домінували - 94,2 % від загальної кількості підприємств, їх продуктивність була майже в чотири рази вищою за кріпосну. Частка вільнонайманої праці збільшилась до 74 %. У 1861 р. налічувалося 2147 підприємств, фабрики становили лише 15 %. Дворяни зберегли монопольне становище в цукровій та горілчаній промисловості.
У пореформений період (на 1869 р.) кількість підприємств збільшилась до 3712, кількісно переважали невеликі підприємства. Великі підприємства засновували як акціонерні або перетворювали на них.
У галузевій структурі промисловості поширились галузі групи "Б". Співвідношення вартості виробництва галузей групи МВ" і "А" у 1870 р. становило 81,9 і 18,1 %, у 1890 р. - відповідно 76,8 і 24,2 %. Кількість зайнятих працівників у цих галузях характеризують такі показники: 81,2 і 9,2 % в 1870 р.; 72,4 і 10,8 % у 1890 р. від загальної кількості зайнятих у промисловості. У харчовій промисловості домінували цукрова (перше місце за обсягами виробництва), спиртова, борошномельна, тютюнова галузі, у текстильній - сукняна. Зросло значення добувної (кам'яновугільної і залізорудної) галузі, швидкими темпами розвивалися сільськогосподарське машинобудування і суднобудування, металургія.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Господарство України в останній третині XVIII-середині XIX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
