Проаналізувавши економічну роль держави, Дж.С. Мілль засуджував політику протекціонізму, а також надмірного, необґрунтованого втручання держави в економічні процеси. Разом з тим, учений був переконаний, що система вільної конкуренції не завжди може забезпечити розв'язання всіх економічних проблем, оскільки є такі сфери господарської діяльності, що не гарантують індивіду отримання достатнього прибутку. Тому в деяких випадках втручання держави є бажаним. На думку вченого, держава має взяти на себе витрати зі створення інфраструктури, розвитку науки і системи соціального забезпечення, залишити за собою такі обов'язки, як законодавче регулювання відносин власності, здійснення судочинства, стягування податків тощо.
Дж.С. Мілль обґрунтовував потребу вдосконалення суспільного устрою. Вважав, що найкращим станом людства було б таке, коли ніхто не бідний, ніхто не прагне стати багатшим, і немає ніяких причин для побоювання бути відкинутим назад внаслідок зусиль інших проштовхнутися вперед. Вчений відмежовувався від соціалістів, які виступали проти приватної власності, визнавав необхідним вдосконалення розподілу. Він розробив власні рекомендації соціального реформування суспільства:
o ліквідація найманої праці на засадах удосконалення системи (інституту) приватної власності шляхом створення кооперативно-виробничих асоціацій. Це дало б можливість подолати суперечності між власниками капіталів і найманими робітниками і замінити їх відносинами партнерства. Умови рівності та колективного володіння капіталом і здійснення робіт сприяли б швидкому зростанню продуктивності праці;
o соціалізація земельної ренти через земельний податок;
o обмеження майнової нерівності шляхом обмеження прав успадкування.
Отже, Дж.С. Мілль започаткував реформістський напрям у політичній економії, створив програму соціальних реформ.
Економічні погляди Насау Вільяма Сеніора
(1790-1864) - відомого англійського економіста, представника класичної політичної економії викладені у працях: "Нариси з політичної економії" (1836), "Листи про дію фабричного акта в бавовноткацькій промисловості" (1837), "Політична економія" (1850) тощо. Я. Сеніора вважають одним з найвідоміших критиків економічної системи Д. Рікардо, фундатором "чистої політичної економії'9.
Для економічного вчення Н. Сеніора характерні:
o визнання політичної економії "чистою" наукою, яка вивчає природу виробництва та розподіл багатства. Політична економія ґрунтується на чотирьох основних принципах: індивідуалізмі, зростанні населення, зростанні продуктивності промисловості, спадній дохідності сільського господарства;
o аналіз витрат виробництва на основі суб'єктивно-психологічної теорії "утримання" (заощадження), згідно з якою вартість витрат виробництва визначають не лише праця і капітал, але й поведінка суб'єкта господарювання. Власники найманої праці та капіталу свідомо себе обмежують на користь певних інтересів. Працю найманого робітника вчений розглядав як втрату власного дозвілля, спокою і здоров'я, капітал - як жертву капіталіста, який відмовляє собі у радощах споживання, перетворює частину свого особистого доходу на засоби виробництва. Заощадження саме по собі не створює багатства, але дає можливість отримати винагороду. Винагородою "жертв" робітника виступає заробітна плата, а винагородою капіталіста - прибуток;
o спроба аналізу корисності та обсягу пропозиції. Вчений вважав, що на витрати виробництва безпосередньо впливають рідкісність та корисність блага;
o дослідження закономірностей ціноутворення. У теорії "утримання" вчений зводив витрати на виробництво до грошового вираження, що робило їх порівнянними. Витрати виробництва розглядав лише як "регулятор" цін, остаточна їх величина залежить від ринкового попиту та пропозиції;
o вперше в економічній науці розмежування капіталу-власності та капіталу-функції, обґрунтування двох видів доходів капіталіста: підприємницького (плата за працю, підприємницькі здібності) і процента як плати за капітал (оскільки капіталіст утримався від негайного споживання грошей);
o теорія "останньої години", згідно з якою для отримання прибутку як величини, що перевищує витрати виробництва, тривалість робочого часу має бути визначеною і незмінною. У Великій Британії робочий час становив 11,5 год, на думку Н. Сеніора, за перші 10,5 год відшкодовувалася вартість авансованого капіталу і лише в останню годину створювався прибуток. Отже, скорочення робочого дня до 10 год, за що велась посилена агітація в країні, мало б своїм результатом повне зникнення прибутку, а з ним і стимулів у підприємців до розвитку господарської діяльності. Теорію "останньої години" критикували, а згодом автор визнав її помилковою. Пізніше Н. Сеніор зрозумів, що пропорції між заробітною платою та прибутком можуть змінюватись внаслідок не тільки скорочення робочого дня, але й зростання продуктивності праці;
o критика теорії народонаселення Т. Мальтуса. На думку Н. Сеніора, прагнення людини до збереження та поліпшення добробуту є таким само потужним спонукальним мотивом, як і прагнення до продовження роду. Зростання життєвого рівня населення може стати автоматичним обмежувачем збільшення його чисельності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості розвитку ринкового господарства у провідних країнах Європейської цивілізації та його висвітлення в економічній думці“ на сторінці 8. Приємного читання.
