Велике землеволодіння формувалося за рахунок колонізації землі, захоплення родоплемінною (ерлами) і службовою (тенами) знаттю до 40 гайдів землі; надання королем ерлам, тенам та церкві землі на правах бокленду ("земля за грамотою") - права на збирання доходів і податків, суду, стягування штрафів, комендації. Король жалував імунітет, владу над людьми, а не право власності на землю. Між власником права бокленду і селянами, які жили на цій землі, встановлювалися відносини особистої залежності та підданства. Утворення в 829 р. єдиного королівства пришвидшило "феодальне освоєння" території, зростання влади феодала над селянами. Згідно із "Правдою" 930 р. вільні селяни мали знайти сеньйора. Основною формою селянського землекористування стала віргата (1/4 гайда, або 12 га). Зростали обсяги земельної феодальної ренти. Напіввільні люди (лети) і раби брали в користування землю на основі рентних відносин.
Утворенню великих землевласників сприяло формування стану професійних воїнів. Кожен, хто володів понад п'ятьма гайдами землі, був зобов'язаний кінно на чолі невеликого загону служити королю як дружинник. Основна маса вільних людей перетворювалася на селян, зайнятих виключно сільським господарством.
Уповільнювальними чинниками феодалізації були рабство до XI ст. і датська колонізація, оскільки поселенці зберігали особисту свободу та громадське землеволодіння.
Феодалізація господарства завершилася після нормандського (Нормандія - провінція на півночі Франції) завоювання Англії в середині XI ст. Це засвідчено у матеріалах перепису 1085-1086 рр. населення та земель, у так званій "Книзі Страшного суду" (вважалося, що під час перепису треба давати точні дані, як на Страшному суді). Земля була одержавлена, сьома її частина стала доменом короля, а норманським лицарям і знатним англосаксам землю надавали на правах феоду. Феодальної ієрархічної драбини типу французької створено не було. Сеньйором виступав король, васалами - всі феодали. Сформувалося феодально залежне селянство, яке охоплювало дві основні групи - повнонадільних віланів і малоземельних коте-рів. Залишалися вільні селяни - фригольдери.
У Німеччині розвиток феодальної економічної системи відбувався повільно на основі еволюції первісного господарства. У процесі трансформації землеробської громади у територіально-сусідську марку сформувалася алодіальна власність на землю. Поширення різних форм відчуження алоду, виникнення племінних князівств і герцогств, експансія германців на територію Римської імперії та служба її імператорам, поширення християнства сприяли соціальній диференціації населення (алодистів) на знатних і заможних землевласників, вільних, економічно та особисто залежних. Останні втрачали свободу через продаж, дарування (переважно примусове) землі, комендацію та патронат. Процес феодалізації гальмувала відсутність єдиної німецької держави. Входження німецьких земель до імперії Карла Великого сприяло синтезу романізованого та германізованого феодалізму. Пришвидшилося формування великого землеволодіння та сеньйорально-васальних відносин на бенефіціальній, пізніше феодальній (ленній) основі, а також особисто й економічно залежного селянства. Розширився імунітет феодалів. Остаточно ленна система утвердилася в XII ст. Особливістю німецького феодалізму була значна роль церкви як духовного феодала.
Таким чином, при формуванні феодальної економіки вирішальне значення мали відчуження алоду, переважання великого землеволодіння над дрібним, налагодження між землевласниками та селянами відносин панування і підпорядкування, а в середині панівної верстви - покровительства і служби.
Епоха XI-ХІІІ ст. була періодом зрілих феодальних аграрних відносин.
Панувала феодальна власність на землю. Існували такі її види: королівська, світська, духовна. Ієрархія соціальних і земельних відносин на основі договору між сеньйором і васалом обмежувала права феодалів на землю. Ці відносини були верховними (алодіальними, носіями яких була королівська влада), сеньйоральними та васальними (рицарське утримання землі). Економічний зміст васальних відносин полягав у перерозподілі феодальної ренти між членами панівних верств населення. За правом майорату феод повністю (або дві його третини) успадковував старший син. Із ХП ст. відчужувався, але покупець визнавав васальний договір. У Німеччині лени охоплювали, крім землі, податки, мито, посади, карбування монет. Ленне право регулювало всі сторони господарського життя.
У сільському господарстві основним суб'єктом господарювання був феодальний маєток (сеньйорія - у Франції, манор - в Англії, грундгершафт - у Німеччині). Феодальний маєток - це комплекс феодальної земельної власності та пов'язаних з нею прав на феодально залежних селян. Виробництво організовували в рамках селянських господарств і домену, останній присвоював шляхом феодальної ренти значну частину праці селян. У землекористуванні зберігалися общинні порядки: черезсмужжя та примусові сівозміни, система відкритих полів. Права селян щодо користування альмендами визначав власник. Маєток мав натурально-самодостатній характер: багатогалузевий, виробництво продуктів споживної вартості з реалізацією надлишків, існування ремісничого виробництва. Управляли маєтком прикажчики або самі сеньори.
Приватна (сеньйоральна) юрисдикція поступово витіснила державну. Розширилися сеньйоральні права. Феодальна залежність селянина від сеньйора охоплювала особисту, поземельно-економічну, адміністративну, судову і військово-політичну. Сеньйорально-селянські відносини визначали соціальний статус та економічне становище селянства (розміри наділів, ренти та повинностей), що фіксував звичай. За соціально-правовою ознакою селяни поділялися на тих, які перебували в особисто-спадковій залежності, та вільних від неї, зокрема французькі серви та вілани, англійські котери та вілани, німецькі лейбайгене та херіге. Впродовж XII-XIII ст. селяни звільнилися від особисто-спадкової залежності. Зберігалися вільні алодисти, передусім в Німеччині й Англії. Вони залежали від держави через представників влади. Всі селяни брали участь в укладенні майнових і земельних угод, успадковували та продавали майно. Селянські господарства поділяли на повнонадільні, півнадільні, чвертьнадільні.
Феодальна земельна рента мала три види: натуральну, грошову і відробіткову. Більшість вчених вважає, що співіснували всі види ренти, але переважала натуральна та грошова. Відробіткова рента не перевищувала кількох тижнів на рік. Селянські повинності стосувалися військових постоїв та реквізицій, торговельного та дорожнього мита, будівельних робіт, виплат за сервітути - право користуватися чужою власністю, у тому числі альєндами, за одруження, успадкування майна, феодального найму - примусової праці за плату. Поширення набув баналітет - монопольне право феодала на господарські об'єкти для переробки сільськогосподарської продукції (селяни користувалися млином, виноградними пресами, печами сеньйора). Селяни платили державні податки як складову сеньйоральних платежів, церковну десятину. У Франції феодали збирали талью - екстраординарний податок.
В історико-економічній літературі України обґрунтовано дві основні позиції щодо статусу селян Західної Європи в XI-XIII спи на етапі класичного феодального господарства. Частина вчених оцінює залежність селян як кріпосний стан: особисто-спадкова залежність, прикріплення до землі, відсутність права на вихід з-під влади феодала були загальноєвропейським явищем. Однак в європейській науці панує думка, що поняття "кріпосний селянин" і "кріпосне право" характерні для пізнього середньовіччя у країнах Центральної та Східної Європи.
Кріпосне право - це система правових норм феодальної держави (отже, має загальнодержавний статус), спрямованих на особисто-спадкове прикріплення селян до землі, ознака доменіально-відробіткового господарства. У Західній Європі спроби заборонити відхід селян від землі на державному рівні не мали успіху.
У XIV-XV ст. відбулися зміни в аграрних відносинах та організації сільського господарства, що мали значення аграрного перевороту.
Докорінні зміни виявилися у таких загальних процесах, як:
o викуп селянами особистої свободи без землі, майнове розшарування;
o основними формами селянського землекористування були спадкове, протягом життя та оренда. Формувалися різні типи селянських господарств: економічно заможні із власною або орендованою землею, малоземельні та безземельні;
o доменіальні землі здавали в оренду на один, три або дев'ять років, що давало змогу швидко пристосуватися до змін економічної кон'юнктури, або для їх обробітку використовували найману робочу силу;
o зростання економічної ролі селянського господарства та зменшення домену, значення його зберігалося у галузях, зорієнтованих на ринок: тваринництві, лісових промислах, вирощуванні технічних культур, садівництві, городництві;
o комутація земельної ренти - заміна відробіткової та натуральної ренти фіксованою грошовою (цензом). Цензова система при розширенні виробництва в господарстві селянина і зростанні цін на сільськогосподарську продукцію забезпечувала збільшення доходів і виробничих витрат. Заміна феодальних повинностей фіксованими платежами;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція аграрної економіки“ на сторінці 2. Приємного читання.
