o зменшення сеньйоральної та зростання державної (податкової) залежності селянства;
o зростання товарності сільського господарства, втягування у товарно-грошові відносини феодальних і селянських господарств, становлення стійких економічних відносин між селом і містами, сільським господарством і промисловістю.
Економічні процеси у сільському господарстві були зумовлені сукупністю соціально-економічних та політичних причин, серед яких: а) демографічна криза внаслідок чуми середини XIV ст., коли протягом наступних 100 років населення Європи зменшилося на третину, а населенні пункти - на 50 %; б) внутрішні суперечності у феодальному маєтку, економічні можливості якого не задовольняли потреби власників і селян; в) зростання міст і збільшення обсягів товарного виробництва, що створювало можливості для ринкового розвитку сільського господарства; г) формування централізованих монархій та посилення центральної влади, поступовий перехід селян під юрисдикцію держави; д) заміна класичного феоду рентним, коли васал отримував за службу лише ренту з наданої у користування землі або грошову винагороду. Це руйнувало феодальну ієрархію. Основу васальних відносин становили гроші, а не земля; є) масові народні повстання проти феодального гноблення (наприклад, повстання Вота Тайлера у 1381 р. в Англії, Жакерія в 1385 р. у Франції).
Шляхи реформування сільського господарства у кожній країні мали свої особливості.
У Франції королі руйнували норми васального права. Дворянство переходило на королівську службу, не займалося господарством. Зменшення доменіальних земель зумовило утворення так званої чистої ("селянської") сеньйорії. Селяни користувалися землею на правах цензиви або оренди. Феодали зберігали монополію на землю та систему баналітетів. Селяни без обмежень продавали, закладали, заповідали цензиву та купували землю, що сприяло формуванню селянської власності. Оренда забезпечувала сеньйорії 80 % доходів. Найчастіше укладали договір короткотермінової оренди - на три-дев'ять років. Використовувалася наймана праця.
В Англії існували такі типи селянських господарств: фригольдерські з правом землевласності; копігольдерські ("протягом усього життя") на основі землекористування з виплатою грошового фіксованого цензу; орендовані. Розпочалося формування верстви фермерів (йоменів) - вільних орендарів, які займалися вівчарством або були посередниками між власниками та утримувачами землі. Використання найманої праці стало звичним явищем. Проте англійські селяни не домоглися спадкових прав на землю, як у Франції.
Особливістю аграрного розвитку Англії було започаткування реформи землеустрою - ліквідації системи черезсмужжя та відкритих полів, об'єднання феодалами та заможними селянами земель в одну ділянку, її обгородження і вилучення з примусової сівозміни, обмеження прав селян щодо користування громадськими землями. Як наслідок, значна частина селянства зазнавала обезземелювання і ставала батраками (котерами).
У Німеччині на північно-західних землях сформувалася значна верства вільних заможних селян-орендарів - майєрів, які займалися товарним господарюванням на 4-7 повних наділах, використовували найману працю та передавали землі в суборенду. На південно-західних землях переважали дрібні господарства селян на здольщині або половинщині. Власниками ґрунтів ставали міщани. На колонізованих заельбських (східних) землях аграрні відносини ґрунтувалися на основі так званого німецького права. Колонізація (локація) відбувалася шляхом заснування сіл на необроблюваних землях за трипільною системою. її організовував спеціальний локатор-осадчий на основі локаційної грамоти. У процесі землеустрою орні землі об'єднували на основі трипілля в компактні поля, кожне з яких ділилося на ниви відповідно до кількості селянських господарств. Селянська родина отримувала три ниви (озиму, яру і парову), що складали в сукупності гуфу землі, що було в два-три рази більше, ніж у Старій Німеччині (вважають, що гуфа була фламандського взірця, в середньому 16,8 га), платила чинш (слов'янська назва цензу), десятину і земельний податок на користь князя.
У другій половині XV ст. на німецьких землях, особливо в Остельбії, почалася феодальна реакція. Феодальний маєток перебудовувався на фільварок - багатогалузеве, товарне господарство, виробництво в якому організовувалося на доменіальній землі на основі відробіткової ренти селян з власною тягловою силою та інвентарем. Земля фільварку (домену) збільшувалася за рахунок селянської та громади. Селянські господарства обезземелювалися. Кількість повнонадільних селянських господарств залишали такою, щоб їх тягловою силою та інвентарем обробити землі фільварку.
Сільське господарство впродовж XI-XV ст. було панівною галуззю економіки. Традиційно розвивалися рільництво, городництво, садівництво і тваринництво. Сільське господарство повільно прогресувало завдяки внутрішній колонізації земель, удосконаленню агротехніки, знарядь праці та організації виробництва, підвищенню виробничого досвіду селян. Значну роль відіграла матеріальна спадщина Римської імперії. В XIV-XV ст. сільське господарство почало набувати товарного характеру, посилилася господарська спеціалізація регіонів. Накопичувалися знання з агрономії, з'явилася спеціальна література для популяризації раціоналізаторських методів господарювання. Однак вона була доступною лише для феодалів. Селяни господарювали, дотримуючись давніх звичаїв.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція аграрної економіки“ на сторінці 3. Приємного читання.
