Розділ «1.3. Проблеми періодизації історії економіки та економічної думки. Цивілізаційна парадигма суспільного розвитку»

o класичний етап, який хронологічно охоплює кінець XVII- XIX ст., коли економічна наука виокремилася як самостійна під назвою "політична економія" (political economia), сформувалася класична політична економія як перша наукова школа. Почалося формування альтернативних (гетеродоксичних) теорій економічної науки;

o неокласичний етап з кінця XIX - середина XX ст. Економічна наука розвивається як "економіко" (economics), предметом якого стало дослідження проблеми ефективності використання обмежених ресурсів в умовах зростаючих людських потреб. Сформувалися альтернативні щодо неокласичного напрями економічної теоретичної науки. Провідними напрямами економічної думки були неокласичний, кейнсіанський, інституціональний;

o посткласичний період. Сучасний період розвитку економічної думки, характерною ознакою якого є плюралізм і конкурентність, багатоваріантність економічних теорій і методів дослідження. Авторитетні економісти вважають терміни "політекономія" і "економікс" синонімічними назвами однієї економічної теоретичної науки.

Видатний економіст Й.А. Шумпетер на початку XX ст. розробив модель періодизації економічної науки на основі класичної ситуації - історичного часового стану в економічній науці, коли в результаті дискусії відбувається консолідація нових ідей і робіт. Він виокремив першу класичну ситуацію у другій половині XVIII ст., пов'язану з вченням А. Сміта та утвердженням економічної науки як самостійної; другу класичну ситуацію між 1790 р. і кінцем 1860-х років, підсумком її є праці Дж.С. Мілля; третю класичну ситуацію з 1870 p., пов'язану з науковою революцією, змістом якої є розвиток теорії граничної корисності1.

У підручнику "Основи економічної теорії", написаному провідними українськими економістами, класична ситуація визначається як методологічний ключ до адекватного розкриття розвитку економічної теорії, поворотні віхи і переломні моменти в розвитку західної економічної теорії ринкового господарювання. Характеризуються такі класичні ситуації: перша - друга половина XVIII ст. - XIX ст., ознаками якої є утвердження та криза класичної школи економічної теорії; друга - 70-90-ті роки XIX ст. - 30-ті роки XX ст., що визначається як неокласичний етап; третя - 30- 60-ті pp. XX ст. - пов'язані з кейнсіанською революцією та пануванням кейнсіансько-неокласичного синтезу; четверта - з кінця XX ст., основною течією економічної теорії є неокласична теорія.

Існує позиція, що в історії економічних вчень слід виділити два періоди, які відповідають двом етапам еволюції господарської системи, - етап її становлення та етап функціонування як цілісного утворення2.

Сучасні дослідники для визначення стадій розвитку економічної теорії використовують цивілізаційний підхід та аналіз еволюції основного напряму економічної думки - мейнстриму3 (mainstream).

У стародавніх та середньовічних суспільствах до мейнстриму економічної думки належали праці, в яких економічні проблеми розглядалися з нормативного погляду, були складовою етики. У хронологічних межах індустріальної цивілізації та індустріальної парадигми економічної теорії теоретико-методологічні основи мейнстриму та його форми змінювалися. У XVIII-XIX ст. від фізіократів до Дж.С Мілля економіка трактувалася як наука про матеріальну сферу господарства, виробництво багатства суспільства як джерела задоволення суспільних потреб, визначалася спеціальним терміном "політична економія". Праці представників німецької історичної школи розглядалися як "гетеродоксія" (неортодоксальні, "єретичні"). Із останньої третини XIX ст. від маржинальної революції основою мейнстриму стала неокласична економічна теорія - економікс. Економічна теорія перетворилася в науку про раціональну оптимальну поведінку людини у сфері господарства в умовах розподілу (алокації) обмежених ресурсів з метою досягнення своїх цілей. У процесі економічного аналізу застосовується математичне моделювання. Політико-економічні обставини під впливом Великої депресії 1929-1933 рр. зумовили кейнсіанську революцію та домінування кейнсіанства як мейнстриму економічної думки впродовж 40-60-х років XX ст. У середині XX ст. виникло таке явище, як економічний імперіалізм, під яким розуміють дослідження економічною наукою негосподарських сфер суспільного життя стосовно оптимізації поведінки людини. У 1970-х - на початку 1980-х років під впливом погіршення світової господарської кон'юнктури та кризового стану кейнсіанської доктрини відбулося відродження неокласичної економічної теорії у вигляді нової класичної економічної теорії (сучасної неокласики ).

В умовах переходу на нову постіндустріальну стадію цивілізаційного розвитку актуалізувалося питання значущості сучасної економічної теорії, формування її нової парадигми.

Програма навчальної дисципліни "Історія економіки та економічної думки", розроблена вченими Київського національного економічного університету, пропонує періодизацію історичного розвитку господарських систем на основі цивілізаційної парадигми, що охоплює три стадії: 1) формування основ сучасних цивілізацій (від первісного суспільства до середини XVII ст.); 2) становлення і розвиток світових цивілізацій (друга половина XVII - початок XX ст.); 3) початок формування глобального економічного середовища (XX - початок XXI ст.)1. Історія економіки та економічної думки України вивчається у контексті світового розвитку.

Робоча програма навчальної дисципліни "Історія економіки та економічної думки", розроблена вченими кафедри економічної теорії Тернопільського національного економічного університету, побудована з урахуванням найновіших досліджень українських і західних науковців і передбачає таку структуру:

- вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки;

- господарство первісних суспільств. Господарство та економічна думка суспільств доіндустріальних ранніх і традиційних цивілізацій (кінець IV-III тис. до н. е. - XV ст. н. е.);

- становлення і розвиток індустріальної макроцивілізації (XVI ст. - 80-ті роки XX ст.). Виникнення та розвиток ринкового господарства у суспільствах Європейської цивілізації та відображення його в економічній думці;

- національні господарства провідних країн світу в глобальному економічному середовищі.

Сучасна компаративна (порівняльна економіка) визначає такі основні ознаки господарства суспільств доіндустріальної, індустріальної та постіндустріальної цивілізацій.

Загальні характеристики доіндустріальної економіки:

o Низький рівень продуктивних сил, повільне економічне зростання, ручний інструментальний технологічний спосіб виробництва. Джерело енергії - людина, тварина, вода.

o Три суспільні поділи праці. Сформувалися основні сфери економіки: сільське господарство, промисловість, обіг. Переважання аграрного сектору над промисловим і торговельним (аграризм економіки). Галузевий характер сфер економіки.

o Перехід від примітивної суспільної колективної (групової) власності на засоби виробництва до індивідуально-трудової, державної, античної та феодальної. Домінуючий об'єкт власності та головне знаряддя виробництва - земля. Соціальні відносини визначають відносини власності.