Розділ «1.3. Проблеми періодизації історії економіки та економічної думки. Цивілізаційна парадигма суспільного розвитку»

o по-четверте, приділенні значної уваги проблемі полілінійності, зокрема відмінностям суспільств західного і східного цивілізаційного розвитку; визначенні різних типів цивілізацій; аналізі східного і західного типів розвитку людства як базових моделей;

o по-п'яте, виділенні в історії первісного суспільства таких епох, як кровноспорідненої общини, родового і племінного ладу;

o по-шосте, обґрунтуванні невідповідності історичним реаліям положення формаційної парадигми щодо переходу від первісності до цивілізації та держави через утвердження приватної власності та експлуатації людини людиною. Опрацьовуючи концепцію переходу від первісності до цивілізації, радянські вчені у 1970-х роках відкрили феномен "влади-власності", згідно з яким основою формування експлуататорського суспільства був процес монополізації знаттю державних посад і присвоєння нею суспільного додаткового продукту в межах підвладного колективу. В умовах пізньої первісності племінна верхівка монополізує владу і формує ранньополітичні структури, які виконують функції управління та організації економічного життя, відчужують ренту-податок у населення країни і контролюють суспільні ресурси через редистрибутивну (перерозподільчу) систему. В умовах ранніх цивілізацій держава, уособленням якої є особа вождя (князя, короля, царя), продовжує використовувати редистрибутивну систему, яка є основою східного, "азійського", або державницького способу виробництва, що не здатний самостійно продукувати приватну власність і капіталізм. Принципово відмінний тип суспільства, так званий західний, побудований на приватній власності, сформувався в античних суспільствах, де були закладені підвалини європейського шляху розвитку, що привів до капіталізму;

o по-сьоме, розробленні концепції ранньокласового та станово-класового суспільств. Ранньокласове (станове) суспільство аналізували як першу стадію доіндустріальної цивілізації, в системі якої відсутня приватна власність на землю, розподіл, обмін і споживання відбуваються на основі редистрибуції, характерна влада-власність на соціально-природні та трудові ресурси. Станово-класове суспільство - друга стадія доіндустріальної цивілізації, її характеризують розвиток особистісної самосвідомості людини, приватновласницьких відносин, індивідуальної трудової діяльності, товарно-грошових відносин як економічного укладу, поступова трансформація редистрибутивної системи у податковий апарат, поглиблення соціальної та економічної диференціації, різні форми експлуатації в межах домогосподарств.

Циклічна схема періодизації історичного часу не має значного поширення.

Античні та давньокитайські мислителі циклічність людського життя розглядали як аспект космічного життя. В XIX- XX ст. увага дослідників концентрувалася на циклічному розвитку окремих культур або цивілізацій. Обґрунтовувалася ідея, що суспільство рухається по замкнутому колу, регулярно повертаючись до вихідного стану. Кожна цивілізація проходить етапи зародження, зростання, розквіту, занепаду і загибелі. Цивілізації існують відокремлено і не взаємодіють одна з одною. Концепції цивілізацій-но-дискретного1 історичного розвитку не дають цілісної картини соціокультурного розвитку людства, заперечують єдність всесвітньо-історичного процесу.

Суперечливим залишається питання віку економіки.

Основними є три позиції: первісне суспільство було доекономічним періодом розвитку людства, передісторією розвитку економіки, отже, історія економіки почалася із становленням ранніх цивілізацій, створенням додаткового продукту, товару і ринкових відносин; становлення економічного суспільства збігається з віком людини сучасного типу; економіка сформувалася у процесі неолітичної революції. Сучасна західна економічна наука розглядає історію економіки як виникнення і розвиток лише ринкової економіки, починаючи з XVI ст.

Упродовж другої половини XX ст. - на початку XXI ст. утвердилося розуміння, що лише конструктивне поєднання стадійно-лінійної, поліваріантної та цивілізаційно-дискретної концепцій дозволить створити цілісну теорію історичного руху суспільства, формування сучасної глобальної макроцивілізаційної системи. Вчені відмовилися від розуміння розвитку економіки як базисної, рушійної сили всесвітньої історії, від спроб періодизації історії відповідно до будь-якого одного критерію. Економіка як сфера суспільного життя розглядається на основі системно-синергетичного підходу. Існує стійка взаємозалежність між економічною, політичною, соціальною і духовною сферами суспільного життя. Зміни в одній із них зумовлюють зміни в інших, що знову викликає зміни у сфері, де відбувався початковий імпульс. У зв'язку з цим періодизацію суспільного життя як цілісної системи та кожної складової як субсистеми необхідно будувати на основі не одного, а сукупності критеріїв.

А. Тойнбі (1889-1975) вперше поєднав стадійний і цивілізаційний підходи при вивченні історії людства, створив загальну схему і типологію розвитку людства. Він зауважував, що кожна цивілізація є унікальною самодостатньою соціокультурною системою, що має власні просторові та часові координати, а також розробив концепцію їх стадійного розвитку (виникнення, зростання, надлам, занепад і розпад) і реалізації творчих сил окремих осіб. А. Тойнбі наголошував, що цивілізації взаємодіють між собою, тому історію слід розглядати як цілісний процес в єдності цивілізаційних, стадійних і полілінійних принципів. Аналізуючи доіндустріольне суспільство, він визначив перші локальні цивілізації, на основі яких сформувалися вторинні дочірні регіональні цивілізації, що створюють могутні імперії та світові релігії (Антична, Індійська, Китайська ), за ними виникли цивілізації третьої генерації або дочірні другої генерації (Мусульманська, Східнохристиянська, Західнохристиянська) середньовічної доби. Дослідник вважав, що цивілізація, а не національні держави є автономною системою історичного руху. Головна визначальна риса цивілізації - релігія, головний рушій - еліта суспільства, видатні особи, життя яких є виявом Божої волі.

Українські економісти-теоретики А. Чухно, А. Філіпенко, А. Гальчинський, І. Лукінов, Ю. Павленко, використовуючи цивілізаційну парадигму в періодизації історії економіки, вважають, що горизонтальний аспект цивілізаційного розвитку характеризують локальні цивілізації окремих країн і народів, що були в історично визначені часи. Вертикальний аспект розвитку світової цивілізації відображає історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від однієї стадії зрілості до іншої. Як основний використовується критерій техніко-технологічного детермінізму. На думку вчених, завершення неолітичної революції (межа IV-III тис. до н. е.) започаткувало аграрну цивілізацію1; перша науково-технічна революція (промисловий переворот) останньої третини XVIII ст. - середини XIX ст. утвердила індустріальну цивілізацію, в межах якої під впливом сучасної науково-технічної та технологічної революції кінця 70-х - початку 80-х років XX ст. відбувається становлення постіндустріальної цивілізації. Економічна криза 1873-1875 рр. і початок другої науково-технічної революції (НТР) кінця XIX ст. - початку XX ст. завершили епоху так званої економіки вільної конкуренції та започаткували індустріальну ринкову регульовану економіку. Світові економічні кризи 1974-1975 рр. і 1980-1982 рр., сучасна науково-технічна і технологічна революція (СНТТР) кваліфікуються як початок вступу людства у нову постіндустріальну цивілізацію.

Періодизацію, що узагальнює найновіші світові та вітчизняні дослідження соціокультурного розвитку людства, запропонував Ю.В. Павленко. Він ввів поняття "цивілізаційний процес", що охоплює історію людства від неолітичної революції та пізньопервісної доби до сучасності. Всесвітньо-історичний процес дослідник поділяє на три епохи: привласнювальну, відтворювальну та інформаційну. Згідно з синергетичною парадигмою він визначив основний критерій - точку біфуркації (вузловий момент історичного розвитку), коли відбувалися взаємопов'язані трансформації економічної, політичної, соціальної, культурної сфер життєдіяльності людей. Основні положення запропонованої періодизації такі.

І. Привласнювальне суспільство (рання первісність). Вузлова точка - виникнення відтворювального господарства.

П. Відтворювальне господарство (пізня первісність і час цивілізації, разом цивілізаційний процес).

1, Ступінь становлення основ цивілізації (у традиційній термінології "пізня первісність"): а) стадія родового ладу, вузлова точка - становлення племінних органів влади і управління (структур чифдомів-вождівств); б) стадія племінного ладу (чифдомів-вождівств), вузлова точка - виникнення ранньоцивілізаційних систем.

2. Ступінь розвитку та інтеграція окремих цивілізацій, власне цивілізаційна історія: а) стадія ранніх (локальних) цивілізацій, ранньокласових суспільств (починаючи з Єгипетської та Шумеро-Ак-кадської). Вузлова точка - "осьовий час", перехід від локальних до регіональних цивілізацій; б) стадія зрілих, традиційних (регіональних) цивілізацій та цивілізаційних ойкумен (станово-класові суспільства). Це регіональні цивілізації другої генерації (Антична, Індійська, Китайська тощо) та третьої генерації в умовах середньовіччя (Мусульманська, Західнохристиянська, Східнохристиянська тощо).

3. Ступінь розвитку індустріальних суспільств, формування постіндустріального (інформаційного) суспільства. Це історія Новоєвропейсько-північноатлантичної (Європейської) цивілізації. Вузлова точка - виникнення глобальної інформаційної цивілізації.

III. Інформаційне суспільство.

Історію економічної думки традиційно поділяють на такі періоди:

o донауковий (докласичний), зміст якого визначають економічні ідеї мислителів стародавнього світу та середньовіччя, коли економічна думка не сформувалася як самостійна галузь людського знання. Підсумком цього періоду стало панування меркантилізму як першої спроби систематизації економічних поглядів;