Розділ «8.4. Господарство України в останній третині XVIII-середині XIX ст.»

o середні за обсягами торгівлі ярмарки (10-100 тис. руб. товарообороту) були одночасно роздрібними та оптовими, їх налічувалося приблизно 12 %;

o 1 % ярмарків були великими оптовими з оборотом понад 100 тис. руб.;

o ярмарки мали характер рухомого ринку. Було ярмаркове коло, коли торг мав річний цикл і переходив з одного населеного пункту до іншого. У губерніях склалася система міських і сільських ярмарків;

o ярмарки проводили в усі пори року, вони відбувалися в містах і селах. Торговельний оборот сільських ярмарків становив 1/10, а міських - 9/10 від загальної вартості товарів;

o посилилась спеціалізація ярмаркової торгівлі. Так, Харків був головним центром торгівлі виробами текстильної промисловості (40 % від проданих товарів). Ярмарки на півдні України спеціалізувалися на продажу зерна, яке великими партіями відправляли через чорноморські порти на експорт;

o у першій половині XIX ст. зберігав провідне значення у хлібній торгівлі Київський контрактовий ярмарок, переведений у 1796 р. з міста Дубно. На нього приїжджало до 5 тис. осіб. Контрактовий ярмарок поступово перетворювався на біржу, де продаж товарів здійснювали на основі контрактів і зразків, які регламентували номенклатуру, обсяги, ціни, терміни поставок. Також купували, продавали, закладали, здавали в оренду маєтки, укладали кредитні угоди, надавали позики. Однак з розвитком експорту зерна через південні порти і поширенням цукрово-бурякової промисловості зросло значення контрактів щодо цукру. 1860-1870-х роках обсяги контрактового ярмарку зменшились;

o на Правобережжі популярними були Успенський і Онуфріївський ярмарки у місті Бердичеві, які пов'язували Україну з Польщею. Основний їхній товар - мануфактурні вироби; торговельний оборот становив приблизно 22 млн руб.;

o у 1880-х роках ярмаркова торгівля досягла найбільших обсягів, далі почався період її спаду.

Сільські та міські базари, торги, які здійснювали економічний зв'язок між містом і селом, зберігали важливе значення у внутрішній торгівлі. В 1861 р. у містах України був 12 141 базар. Щорічний товарний обіг становив понад 50 млн руб. У товарній структурі зросло значення промислових виробів.

Постійна стаціонарна торгівля почала переважати за товарооборотом над періодичною у 80-х роках XIX ст. Це було зумовлено розвитком залізниць і парового флоту, що пришвидшило й здешевіло доставку товарів безпосередньо до споживача, посередництво багатьох ярмарків стало непотрібним. Кількість постійних торговельних підприємств (крамниць, магазинів, складів, шинків) у 1900 р. становила 87 тис. Виникали великі універсальні магазини та торговельні фірми.

Біржова торгівля є найхарактернішою формою для ринкової економіки. Перші біржі в Україні відкрито в Одесі (1837), Києві (1860), Харкові (1876) і Миколаєві (1885). На біржах велася велика оптова торгівля сільськогосподарською та промисловою продукцією. Поступово торгівля за контрактами перейшла на біржові угоди за зразками і технічними описами. Важливу роль у діяльності бірж відігравали торговельні посередники - маклери, які за свою працю отримували куртаж (процентну нагороду за посередництво) з купця і продавця.

Економіка Східної України інтегрувалася у всеросійський ринок. Україна стала районом товарного рільництва і тваринництва, цукрової, металургійної, вугільної, гірничорудної промисловостей, сільськогосподарського машинобудування. З Росії завозили машини, металеві вироби, ліс, текстильну продукцію. Так, частка російського текстилю становила 85,9 % від загальної кількості текстильних товарів.

Зовнішньоекономічні зв'язки східноукраїнських земель були складовою російської зовнішньої торгівлі.

У структурі російського експорту частка сільськогосподарської продукції та сировини становила 95 %, а промислової - 5 %. Участь Російської імперії у світовій торгівлі дорівнювала 4 % товарообороту, а зовнішньоторговельна політика була протекціоністською.

Структура експорту українських земель відповідала аграрному характеру господарства. У структурі експортних товарів продукція рільництва становила 57,4 %, тваринництва - 20,1, промисловості - 6,6 %. На початку XIX ст. експорт зерна дорівнював приблизно 1 % від урожаю, в 1860 р. збільшився до 5 %.

Імпортували промислові товари: машини, обладнання, вироби з чорних і кольорових металів, вугілля, хімічні речовини, бавовняні, сукняні та шовкові тканини, рис, фрукти, прянощі, бакалійні товари.

Центрами зовнішньої торгівлі були чорноморсько-азовські порти - Одеса, Таганрог, Бердянськ, Херсон, Маріуполь. Царський уряд у 1782 р. дозволив зменшити на 1/4 митні збори. У 1817 р. Одеса отримала право безмитного експорту та імпорту товарів - порто-франко. Це зумовило перетворення міста на найважливіший порт і центр банківської діяльності Російської імперії, загальноросійський склад іноземних товарів.

У пореформений період пришвидшився процес становлення купецького стану. Згідно з даними офіційної статистики, в 1885 р. торговельну діяльність здійснювали 175,9 тис. осіб.

У Західній Україні провідними формами періодичної торгівлі залишалися базари, торги та ярмарки. В середині XIX ст. щорічно діяло понад 6 тис. базарів і торгів, до 1000 ярмарків. Зростало значення постійної торгівлі. У 1850 р. у Львівській торговельно-промисловій палаті зареєстровано 9732, в Бродівській - понад 2000, на Буковині - близько 5000 купців.

Західноукраїнські землі належали до сфери товарного ринку Австрійської імперії. Ввозили вироби фабрично-заводської промисловості: тканини, одяг, шкіряні товари, взуття, галантерейні вироби, папір, меблі, скловироби, фарфоро-фаянсовий посуд, цукор, кондитерські та тютюнові вироби, алкогольні напої, вина, машини та обладнання, хімікати, мінеральні добрива, цемент тощо. Вивозили худобу, яку приганяли з Наддніпрянської України та Бессарабії, деревину, сіль, продукти ремесла (полотно до середини XIX ст.), горілку. Австрійське законодавство забезпечувало безмитне ввезення товарів із корінних земель до національних країв, а в зворотному напрямку - через високі митні бар'єри.