TextBook Хід економічного розвитку України об'єктивно потребував скасування феодальної системи господарства. Загострились соціальні конфлікти між селянами і землевласниками. Протистояння посилювали національні суперечності між інонаціональними панами та українськими селянами.
8.4.3. Аграрні реформи в 1848 р. і 1861 р.
В Австрійській імперії аграрна реформа була проголошена в ході революції 1848-1849 рр. її зміст визначали закон від 18 березня 1848 р. для Угорщини і Закарпаття, закон від 17 квітня 1848 р. для Галичини, поширений за рішенням уряду від 1 липня 1848 р. на Буковину, закон від 7 вересня 1848 р. для Австрійської імперії. Останній розширював і уточнював попереднє законодавство. Зміст аграрної реформи охоплював такі питання:
o надання селянам прав громадянина держави;
o наділення селян землею;
o організація викупу "підданських обов'язків" (феодальної земельної ренти і повинностей) селян.
Селяни отримали права громадян держави. Поміщики втратили над ними верховну владу, звільнялися від "опікунських обов'язків".
Селяни ставали власниками рустикальної землі, яка була в їхньому користуванні до реформи. Сервітути (обмежене право користування за певну плату чужим нерухомим майном, зокрема лісами, пасовищами, луками), якими до реформи спільно користувалися земельні власники і селяни, залишалися власністю перших. Селяни могли користуватися ними за відповідну плату на основі спільної угоди. Лише в 1853 р. за спеціальним законом установлено умови викупу або регулювання користування сервітутами.
Встановлювався порядок компенсації земельним власникам феодальних земельної ренти та повинностей. Так, 2/3 від їх вартості зобов'язувалася сплатити держава, одна третина оцінювалась як вартість скасованих "опікунських обов'язків". Право пропінації зберегли, скасувавши практику примусової купівлі горілки і пива. При визначенні вартості феодальних земельної ренти та повинностей основою була їхня річна ціна, прийнята за 5 % річних з капіталу мінус вартість скасованих "опікунських повинностей" шляхти стосовно селян. Сума індемнізаційних (викупних платежів) становила 70 % від вартості дореформених селянських повинностей і земельної ренти. Держава зобов'язувалася виплачувати індемнізацію 5-про-центними облігаціями, які мали погашати державні кредитні установи впродовж 40 років (1858-1898 рр.), незалежно від того, чи землю обробляли.
Реалізація реформи. Австрійський уряд відмовився від сплати індемнізаційного боргу за державний рахунок. Його сплачували селяни як додаток до прямих податків (27 % від загальної суми). Селяни платили визначену частину боргу, процент на боргові платежі та додатковий індемнізаційний податок на утримання адміністрації, яка проводила реформу.
У Галичині та Малопольщі феодальні повинності й ренту скасували з 15 травня 1848 р. Загальну вартість річних виплат визначили в 2,3 млн золотих ринських (зл. р.), їх капіталізована вартість збільшилася до 46,9 млн зл. р. Право пропінації селяни викуповували з другої половини 1870-х років. Сума викупу становила 34,5 млн. корон., це - 11 щорічних доходів з пропінації за 1869-1874 рр. Для викупу пропінації було створено спеціальний фонд Крайового сейму, фінансований австрійськими банками.
Підсумки реформи. Селяни втратили частину землі, яку мали до реформи. Впродовж 1852-1866 рр. великі землевласники володіли у Галичині 44,4 % сільськогосподарських угідь, Буковині - 54 %,
Закарпатті - 70 %. Половина галицьких селян стала власниками менш ніж 10 моргів землі (приблизно 5 га). Селяни до 1890 р. отримали лише 0,5 з 4 млн га сервітутів, програвши судові процеси.
Упродовж 1858-1898 рр. селяни Галичини і Малопольщі сплатили разом з процентами за облігації 222,2 млн зл. р., або 5,5 млн щорічно, що в 2,3 разу перевищувало вартість земельної ренти до реформи. Заборгованість державі в сумі 100 млн зл. р. мали виплачувати до 1943 р. Цього не сталося внаслідок розпаду Австро-У горської імперії. До пропінаційного фонду крайової адміністрації селяни до 1910 р. сплатили 124,4 млн крон, котрі сплачувало податками все населення.
У Російській державі підготовка до селянської реформи тривала майже 5 років. Головні положення аграрної реформи були викладені у царському маніфесті від 19 лютого 1861 р. та "Загальному положенні про селян, звільнених від кріпосної залежності".
Поземельні відносини між поміщиками і селянами в Україні регулювали три місцеві положення про поземельний устрій поміщицьких селян. Великоросійське положення стосувалось одночасно трьох південних губерній України - Катеринославської, Херсонської, Таврійської, а також південної частини Харківської та Чернігівської губерній, де переважало громадське землекористування. На Лівобережну Україну з подвірно-сімейним землекористуванням поширювалося Малоросійське місцеве положення. На Правобережжі - в Київській, Волинській і Подільській губерніях, де діяли інвентарні правила 1847-1848 рр., було чинне окреме місцеве положення. Також були опубліковані різні "Додаткові правила", зокрема Положення щодо влаштування дворових людей та ін.
Аграрна реформа передбачала такі заходи:
o скасування кріпосного права, надання селянам прав громадян;
o наділення селян землею і визначення повинностей за користування нею;
o викуп селянських наділів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюка В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „8.4. Господарство України в останній третині XVIII-середині XIX ст.“ на сторінці 3. Приємного читання.