Розділ «6.2. Становлення ринкового господарства у країнах Європейської цивілізації. Розвиток меркантилістської доктрини»

o Методи дослідження - емпіричний: від конкретного до абстрактного шляхом збирання та описання фактів, часткової їх класифікації; макроекономічний підхід до аналізу економічних явищ; прагматична спрямованість; використання елементів нормативного методу, що спирається на філософію прагматизму, згідно з яким завданням науки є пошук шляхів максимально можливої ефективної діяльності людини для задоволення її потреб.

o Основні теоретичні положення. Меркантилісти ввели поняття "національне багатство" як кількість грошей, що ототожнювалися із золотом і сріблом або товарними благами у країні. Виділяли два види багатства: природне, яке залежить від географічних і кліматичних умов, виявляється у сільському господарстві, торгівлі, та штучне, яке виробляє промисловість залежно від чисельності населення, його працелюбності та знань. Основним джерелом багатства вважалася зовнішня торгівля на основі нееквівалентного обігу й антагонізму економічних інтересів конкуруючих держав та видобуток благородних металів, праця у сфері якого є продуктивною.

Вартість товару розглядалася як витрати на виробництво або купівлю товару, які залежать від цінності товару і коливання цін на ринку відповідно до природних властивостей золота та срібла, кількості грошей, виплачених за певний товар. Прибуток - це перевищення ціни над вартістю товару, він є джерелом багатства лише для продавця. Тому для збільшення багатства держави необхідно збільшувати експорт і обмежувати імпорт. Внутрішня торгівля не забезпечує зростання національного багатства.

Проблему зайнятості вирішували шляхом розвитку капіталомістких експортних галузей. Також сприяє зростанню кількості праці та рівня заробітної плати вітчизняних товаровиробників обмеження імпорту. У цьому аспекті певне значення має споживання предметів розкоші.

Гроші вважались активним фактором економіки. Псування монети (свідоме зменшення вмісту дорогоцінних металів) негативно впливає на економіку країни: повноцінні монети витісняються з обігу, оскільки населення їх накопичує та використовує в експортно-імпортних операціях.

Утверджувалася можливість досягнення макроекономічної рівноваги шляхом координаційно-регулюючих державних заходів.

Меркантилізм як економічна політика

Відображав компромісні інтереси сильної централізованої державної влади та торговельної буржуазії з метою збільшення національного багатства, визнавав пріоритетність державних інтересів над особистими.

Основними напрямами політики меркантилізму були:

o захист і заохочення розвитку національної мануфактурної промисловості для збільшення експорту готової продукції, активний протекціонізм (з лат. - захист), змістом якого було перевищення експорту над імпортом;

o сприяння імпорту дешевої сировини та заохочення експорту готової продукції, встановлення високого ввізного мита на промислові товари;

o підтримка експансії національного торговельного капіталу, зокрема створення монопольних торговельних компаній;

o розвиток мореплавства і флоту, захоплення колоній;

o підвищення оподаткування для фінансування економічної політики.

Політика меркантилізму охоплювала такі заходи: регулювання курсу валют і норми позичкового процента для залучення іноземної валюти та стимулювання експортно-імпортних операцій; встановлення високого мита на імпорт, що забезпечувало позитивне торговельне сальдо; введення прямих обмежень на споживання імпортних предметів розкоші; підтримка експортної промисловості.

У розвитку меркантилізму виокремлюють два етапи: ранній, або монетарний меркантилізм (XV - перша половина XVI ст., в умовах слабких торговельних зв'язків між країнами) і зрілий або пізній меркантилізм (XVI-XVIII ст.).

Головною доктриною раннього меркантилізму був монетаризм, в основі якого лежала ідея активного грошового балансу, спрямована на обґрунтування політики нагромадження грошей, золота і срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього пропонувалися законодавчо-контролюючі заходи: заборона вивозу грошей, золота і срібла; проведення політики протекціонізму; встановлення максимально високих цін на експортні товари; контролювання іноземних купців, які були зобов'язані витратити гроші, отримані за продаж товарів, на купівлю місцевих виробів; зменшення процента на позичковий капітал; за умови панування системи біметалізму фіксація співвідношення між золотими і срібними монетами; максимальне державне втручання. Визначальною функцією грошей вважали функцію нагромадження.

Ідеї ранніх меркантилістів належать до металістичної теорії грошей, відповідно до якої грошова сутність золота і срібла пояснюється їх природними властивостями.

Представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536-1624), італійці Беніто Даванцатті (1529-1606), Гаспар Скаруффі (1519-1584), англієць Вільям Стаффорд (1554- 1612).

Представники зрілого (пізнього) меркантилізму, коли після географічних відкриттів нагромадження грошей перестало бути актуальним, були прихильниками ідеї активного торговельного балансу, згідно з якою держава стає тим багатшою, чим більша різниця між експортом та імпортом товарів. Збільшення кількості грошей у країні зумовлює підвищення цін і зростання витрат виробництва, експортні товари дорожчають, що погіршує їх конкурентоспроможність, внаслідок чого держава втрачає переваги на зовнішніх ринках. Отже, цінність грошей перебуває в оберненій залежності від їх кількості, а рівень цін прямо пропорційний кількості грошей, збільшення пропозиції грошей підвищує попит на них і стимулює торгівлю. Було зроблено висновок щодо економічної недоцільності монетаризму, потреби у скасовуванні жорстких обмежень на імпорт товарів і заборони вивозу грошей. Рекомендації мали економічний характер: більше продавати, менше купувати; розвивати внутрішню торгівлю та завоювати зовнішній ринок шляхом вивезення дешевих товарів і збільшення обсягів продажу; розширювати посередницьку торгівлю з метою купувати дешевше, продавати дорожче; збільшувати імпорт, крім предметів розкоші, за умови дотримання активного торговельного балансу; розвивати експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині; регулювати позичковий процент з метою здешевлення кредиту; забезпечити свободу грошового обігу, вивозити золото і срібло для торговельних угод шляхом посередництва за умови активного платіжного балансу, що в кінцевому результаті приведе до збільшення їх обсягу в країні. Пізні меркантилісти критикували політику держави щодо регулювання валютних курсів і ставки процента, формулювали ідею саморегулювання грошових потоків.