Розділ «ТЕМА 19. Міжнародні валютно-фінансові відносини»

Однією з найважливіших цілей валютної політики є забезпечення як кожної окремої країни, так і міжнародного співтовариства необхідними для здійснення усього комплексу багатосторонніх зв'язків ліквідними ресурсами. Міжнародна ліквідність характеризує можливість країни оплачувати свої зовнішні зобов'язання відповідними платіжними засобами. Показником загального стану міжнародної ліквідності є співвідношення золотовалютних резервів центральних банків країн світового співтовариства і загальної суми річного товарного імпорту. Нормою вважають 50% офіційних резервів до світового імпорту.

При оцінці платоспроможності окремих країн використовується показник норми обслуговування державного боргу (НОБ). Його визначають як відношення суми платежів, які країна повинна виплатити іноземним кредиторам за певний період (СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг (СВ), тобто НОБ = СП/СВ. У міжнародній практиці прийнято вважати, що країна неплатоспроможна, якщо НОБ > 20%. Платоспроможність окремих країн перед іншими (зовнішня платоспроможність) визначається станом державних валютних резервів, до яких належать іноземна валюта, золото, СДР та інші засоби.

У практиці валютних відносин використовують як загальноприйняті для міжнародних рахунків і платежів валюти, так і окремі національні грошові одиниці. Таких валют небагато. Це долар США, евро, японська єна і швейцарський франк. Можливість виконання валютою функцій світових грошей і виступати у зв'язку з цим як міжнародний ліквідний ресурс, що надає відповідним країнам істотні конкурентні переваги, визначається рівнем економічного потенціалу, стабільності та конкурентноздатності їхніх економік.

Функціонування валютних ринків пов'язано і з конвертованістю валюти, що є її здатністю вільно обмінюватись на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. В умовах золотого стандарту такої проблеми не існувало, бо банкноти обов'язково розмінювалися на золото. У системі кредитно-паперових грошей режим конвертованості визначається законодавчими або інституційними нормами. Це одна з важливих ланок валютної політики кожної держави.

Розрізняють повну і часткову, зовнішню і внутрішню конвертованість. При повній конвертованості всі юридичні і фізичні особи (вітчизняні і зарубіжні), тобто резиденти і нерезиденти, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість вільно, без будь-яких обмежень використовувати ці гроші на будь-які цілі, тобто безперешкодно здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції. Кількість таких валют обмежена. При частковій конвертованості на обмінні операції вводяться певні обмеження (за видами операцій, термінами, категоріями суб'єктів валютного ринку тощо). При зовнішній конвертованості повна свобода валютних операцій для здійснення розрахунків з іншими країнами надається лише нерезидентам. Вони можуть обмінювати зароблену в цій країні валюту на будь-яку іноземну валюту і здійснювати перекази її за кордон. При внутрішній конвертованості правом обмінних операцій національної валюти на іноземну користуються лише резиденти.

У 1976 р. МВФ запровадив поняття "вільно використовувана валюта". Це валюта, що широко використовується в міжнародних розрахунках і операціях головних світових валютних ринків. До таких валют відносять долар США, евро, японську єну, англійський фунт стерлінгів та французький франк. Головна ознака таких валют - відсутність валютних обмежень у законодавстві країн - їх емітентів.

В Україні НБУ запровадив "Класифікатор іноземних валют", згідно з яким валюти поділено на три групи залежно від рівня їх конвертованості:

1) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші валюти;

2) валюти з обмеженою конвертованістю;

3) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких НБУ не визначаються.

В Україні встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 березня 1999 р. Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют, який використовується резидентами і нерезидентами для всіх видів платіжно-розрахункових операцій. Відтоді офіційний курс гривні до вільно конвертованих валют встановлюється на основі курсів, що реально складаються на міжбанківському валютному ринку. Він визначається щодня без зобов'язань здійснювати операції купівлі-продажу валюти за зазначеними курсами.

19.3. Міжнародні кредитні відносини

Важливою складовою міжнародних фінансових відносин є міжнародні кредитні відносини. Це пов'язано із розширенням таких форм світогосподарських зв'язків, як світова торгівля, міжнародна міграція капіталів та міжнародний науково-технічний обмін. Уже на кінець XX ст. понад 3/4 світового експорту машино-технічних виробів здійснювалось на умовах розрахунків у кредит. Надання кредитів імпортерам сьогодні є досить звичним засобом реалізації товарів на світовому ринку. Спеціалісти вважають, що використання кредиту у світовій торгівлі в сучасних умовах є одним із дієвих засобів конкурентної боротьби на світових ринках, що має суттєві переваги порівняно з іншими засобами.

Розширення міжнародних кредитних відносин зумовлене і збільшенням обсягів кредитів, що надаються міжнародними фінансовими організаціями як для сприяння економічному розвитку країн, що розвиваються, так і для підтримання стабільності грошового обігу певних держав, передусім тих, що розвиваються, і з перехідною економікою.

Міжнародний кредит - це надання грошово-матеріальних ресурсів суб'єктами економічної діяльності одних країн іншим у тимчасове користування на умовах повернення, терміновості, платності і забезпеченості. Практично міжнародний кредит реалізується шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах поверненості, строковості та платності, переважно у вигляді позик. Кредиторами і позичальниками виступають банки, транснаціональні корпорації, приватні компанії, державні установи, міжнародні та регіональні фінансові організації. Міжнародний кредит відіграє велику роль у формуванні і розвитку світової економіки. Він сприяє інтернаціо

Схема 19.5. Основні види міжнародних кредитів

налізації виробництва і обміну, утворенню світового ринку, виступає засобом підвищення конкурентоспроможності товарів розвинутих країн. Міжнародний кредит є однією з форм міжнародного руху капіталів і виступає засобом нав'язування слаборозвинутим країнам нерівноправних економічних і політичних угод.

Суть міжнародного кредиту повніше проявляється в його функціях. Основними серед них є: стимулювання експорту товарів та послуг, створення сприятливих умов для приватних іноземних інвестицій; вплив розвинутих країн на соціально-політичні процеси у країнах, що розвиваються, стабілізація грошового обігу країн - членів МВФ.

Міжнародний кредит виступає в різних формах (див. схему 19.5)

За суб'єктами кредитування розрізняють приватні кредити, що надаються приватним особам, урядові - для урядових кредитних установ, змішані, за яких кредит складається з приватних і державних засобів, та кредит міжнародних установ, таких як М ВФ, МБРР тощо.