Розділ «ЧАСТИНА І. Загальні засади економічного розвитку і ринку»

ТЕМА 2. Суть, структура та типи економічних систем

Однією з найважливіших сфер людського суспільства є та, в якій створюються умови для життєдіяльності людей. Цю сферу називають економічною системою. Розглянемо її.

2.1. Поняття економічної системи

2.2. Продуктивні сили суспільства

Як уже зазначалось, продуктивні сили суспільства є сукупністю особистих факторів виробництва, яку складають люди з їх здатністю працювати, та об'єктивних факторів, що включають засоби виробництва, які використовуються людьми в процесі виробництва. Продуктивні сили виражають активне ставлення людей до природи, що полягає в матеріальному та духовному засвоєнні, видозміні та присвоєнні її багатств. У процесі функціонування продуктивних сил відтворюються умови існування суспільства, відбувається розвиток людства.

Центральне місце в продуктивних силах належить людині з її здатністю працювати і створювати блага. Знання і виробничий досвід людей, їх працездатність, активність і працелюбність визначають можливості і могутність суспільного виробництва. Провідна роль людей у продуктивних силах, з одного боку, проявляється у тому, що лише жива праця здатна створювати блага. Без неї, як зазначив один із класиків політичної економії, об'єктивні фактори виробництва є мертвою грудою речей. З іншого боку, матеріально-речові фактори виробництва є породженням розуму, досвіду та праці людей. Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди виступає у виробництві безпосереднім продовженням природних сил людей, їх енергетичних здібностей. Про роль цього чинника свідчить такий факт. На основі аналізу національного багатства 192 країн світу експерти Світового банку визначили, що частка виробничих фондів у їх національному багатстві становить 16%, природних ресурсів - 20%, а людського капіталу - 64%.

Особливе місце в продуктивних силах суспільства посідає земля. Будучи об'єктивним фактором виробництва, вона в окремих галузях економіки виступає переважно як засіб праці (це стосується сільськогосподарського виробництва), а в інших - як предмет праці (добувна промисловість). Але в усіх сферах економічної діяльності вона служить виробничою площею і матеріальною умовою виробництва. Сили природи є всезагальним предметом праці. Підпорядкування їх людині примножує продуктивні сили суспільства. До матеріально-речових елементів продуктивних сил належать рівень технологій, наука у межах продуктивного використання її досягнень і рівень організації виробництва.

Отже, продуктивні сили виражають ставлення людей до природи. Рівень їх розвитку визначається ступенем впливу людей на природу, можливостями створення певного обсягу матеріальних та нематеріальних благ та послуг. Він характеризується тим, якими засобами і способами виробництва люди добувають блага, яким є їх виробничий досвід, що, врешті-решт, і визначає ступінь оволодіння людиною силами природи. Розвиток продуктивних сил зумовлює все повніше підпорядкування людині стихійних сил природи і зростання продуктивності людської праці, що веде до збільшення багатства суспільства і становить основу суспільного прогресу.

Розвиток продуктивних сил відбувається під впливом ряду факторів. Це, по-перше, рівень матеріально-речових елементів продуктивних сил. Чим потужніші технічні засоби виробництва, чим досконаліші технології, тим більший обсяг створюваних з їх допомогою благ. Еволюційний розвиток людського суспільства зумовлений насамперед змінами в засобах та методах виробництва. Перехід від ручного до машинного виробництва, науково-технічний прогрес - ось основні передумови розвитку продуктивних сил та їх піднесення до нинішнього рівня. Саме застарілість технічних засобів та технологічних процесів в Україні є одним із чинників, що стримують розвиток продуктивних сил.

Важливим фактором розвитку продуктивних сил є рівень прогресування людини як головної продуктивної сили. Як уже зазначалось, від рівня знань людини, її працездатності, виробничого досвіду значною мірою залежить як використання об'єктивних факторів виробництва, так і його результативність. Особливого значення набуває людський фактор у сучасних умовах, коли різко підвищується рівень технічної оснащеності виробництва в результаті науково-технічної революції. Новації в технологічному базисі виробництва під впливом НТР приводять і до зміни ролі людини у виробництві, зокрема, посилюється роль розумової праці. Підтвердженням інтелектуальної насиченості праці, що дедалі зростає, є суттєве підвищення загальноосвітнього та професійного рівня працівників. Так, у США мінімальна тривалість освіти робітників після одержання середньої освіти досягла 14,5 років. У сучасних умовах вважається, що інвестиції в людину (людський фактор) є одними з най вигідніших.

Ще одним фактором розвитку продуктивних сил є рівень організації виробництва. Остання виступає організаційно-економічною формою, через яку реалізується суспільна продуктивна сила людини. Вона виникла в результаті проявів усуспільнення виробництва на основі поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. На сучасному етапі розвитку людського суспільства роль цього фактора суттєво збільшується. Це проявляється насамперед у щоразу більшій ролі управління виробництвом, підтвердженням чого є широкий розвиток і розповсюдження таких наук управління виробництвом, як менеджмент і маркетинг.

Серед організаційних факторів розвитку продуктивних сил важливе місце посідає суспільний поділ праці. Це процес диференціації трудової діяльності, що приводить до відособлення і співіснування різних її видів. Поділ праці виступає такою формою організації суспільної праці, за якої окремі групи виробників закріплюються на тривалий період часу за певними видами виробничої діяльності. За економічним критерієм виділяють загальний, частковий та одиничний поділ праці. Загальний поділ праці - це розмежування суспільного виробництва на такі його сфери, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, сфера послуг. Поділ праці між підприємствами - це частковий поділ, всередині підприємства між його структурними підрозділами - одиничний, або технологічний поділ праці. За територіальною ознакою виділяють такі рівні поділу праці: у межах підприємства, між різними підприємствами, між різними регіонами країни і між різними країнами (міжнародний поділ праці).

Формами поділу праці виступають спеціалізація та кооперування виробництва. Під спеціалізацією виробництва розуміють відособлення і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції. Вона полягає в уніфікації створюваної продукції і посиленні технічної однорідності виробництва. Розглядають три види спеціалізації: предметну, подетальну (агрегатну) та технологічну (стадійну). При предметній спеціалізації виробництво окремих видів продукції зосереджується на окремих підприємствах чи галузях. Подетальна спеціалізація передбачає зосередження на виготовленні окремих деталей та вузлів (наприклад виробництво шин). А виконання окремих технологічних процесів (наприклад, виготовлення поковок), є технологічною спеціалізацією.

Другою формою суспільного поділу праці є кооперування виробництва. Це встановлення постійних економічних зв'язків між спеціалізованими виробниками, які спільно виробляють певну продукцію, але зберігають економічну самостійність. Відповідно до видів спеціалізації розглядають предметне, подетальне та технологічне кооперування виробництва. Слід зазначити, що на основі кооперування в сучасних умовах виробляється більшість продукції.

Значення поділу праці як фактора розвитку продуктивних сил полягає в тому, що такий поділ дає змогу ефективніше, раціональніше використовувати ресурси, бо суттєво підвищує продуктивність праці. З одного боку, поділ праці дає змогу людині зосередитись на якомусь виді праці і в ньому удосконалюватись, що сприяє підвищенню результативності її діяльності. З іншого - поділ праці дає змогу використовувати переваги, що створюються природно-кліматичними умовами. Слід зазначити, що одним із перших в економічній теорії роль поділу праці як фактора розвитку продуктивних сил обгрунтував Адам Сміт.

2.3. Економічні відносини суспільства. Власність

Продуктивні сили характеризують ставлення людини до природи. Але останнє реалізується лише через певні взаємозв'язки між людьми як суб'єктами виробництва, які і виступають в якості економічних відносин. їх суб'єктами на сучасному етапі розвитку є окремі індивіди (домогосподарства), підприємства або фірми та держава.

Система економічних відносин надзвичайно складна хоча б тому, що її утворює велика кількість суб'єктів. Aлe в цій системі можна виділити дві групи відносин: організаційно-економічні та соціально-економічні. До першої групи включають відносини з приводу організації виробництва. Вони характеризують сам процес виробництва, комбінацію його факторів і не залежні від його соціально-економічної форми. Ці відносини властиві різним економічним системам і забезпечують еволюційну поступальність розвитку економіки і суспільства в цілому.

До другої групи належать соціально-економічні відносини - ті, що пов'язані з присвоєнням факторів та результатів виробництва. Через ці відносини, з одного боку, здійснюється поєднання суб'єктивного фактора виробництва із засобами виробництва, а з іншого - визначаються частки і форми обміну результатами виробництва між його суб'єктами. Центральне місце серед них належить власності.