Розділ «ТЕМА 9. Витрати виробництва і прибуток»

Економічна теорія

Для виготовлення товарів і послуг використовуються різноманітні ресурси, або фактори виробництва. Це сировина, паливо та енергія, машини та механізми, різні типи праці різної кваліфікації. Отримання готового продукту передбачає певне поєднання між собою факторів виробництва. Способів такого поєднання дуже багато навіть для одного виробника. Скажімо, можна використати більше живої праці, тоді менше знадобиться машин та механізмів. І навпаки: збільшення кількості та якості технічних засобів приведе до зменшення використовуваної живої праці. Оскільки кожен виробник прагне бути ефективним виробником, то із багатьох альтернативних способів поєднання факторів виробництва він має вибирати такий, який би був ефективним як з технологічної, так і з економічної точки зору.

Технологічно ефективним способом виробництва є той, за якого з чітко визначеного обсягу ресурсів одержують максимально можливий обсяг продукції. Це означає, що не існує жодного іншого способу поєднання даних факторів виробництва, при якому було б вироблено більший обсяг продукції. Технологічно ефективний спосіб виробництва буде і тоді, коли для виготовлення заданого обсягу продукції затрачується найменша кількість принаймні одного фактора виробництва за умови, що кожного іншого виду ресурсу затрачується не більше, ніж при альтернативних способах виробництва.

Технологічно ефективних способів виробництва при виготовленні визначеного обсягу продукції може бути декілька. Тому перед виробником постає завдання вибрати серед таких способів виробництва той, при якому сумарна вартісна оцінка факторів виробництва буде найменшою. Тобто необхідно вибрати такий спосіб, який мінімізує альтернативну вартість використаних у процесі виробництва ресурсів. Такий спосіб виробництва і буде економічно ефективний. Його визначення пов'язано з виробничою функцією, яка показує максимально можливу величину випуску продукції, що може бути здійснений при заданому обсязі факторів виробництва. Оскільки виробнича діяльність дає величину максимального випуску, який може бути здійснений, то вона показує результати альтернативних технологічно ефективних способів виробництва. Використання виробничої функції пов'язане з витратами виробництва. Розглянемо їх.


9.1. Суть витрат виробництва та їх види



9.2. Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах


Витрати, які фірма або галузь здійснює при виробництві заданого обсягу продукції, пов'язані із можливістю зміни обсягу всіх ресурсів, що використовуються. Одна частина таких ресурсів, а саме - більша частина видів живої праці, сировини, палива, енергії тощо, може бути змінена відносно швидко і легко. Якщо, наприклад, різко збільшився попит на хлібобулочні вироби, то пекарня може почати працювати цілодобово, залучивши додаткову робочу силу та сировинні і енергетичні ресурси. А виробничі потужності при цьому залишаються незмінними, бо змінити устаткування та виробничі площі протягом невеликого проміжку часу фізично неможливо. Такі зміни вимагають тривалого періоду часу і визначаються особливостями технологічних процесів виробництва. Скажімо, така пекарня упродовж декількох місяців може розмістити виробничі площі і збільшити кількість необхідного устаткування. А щоб змінити аналогічні параметри судноверфі, потрібно декілька років.

Отже, одні види ресурсів можна змінити відносно швидко, а інші потребують значного періоду часу. За цими критеріями розрізняють два періоди: короткостроковий та довгостроковий. Короткостроковий період - це період часу, протягом якого ряд факторів виробництва, використовуваних фірмою, не може бути змінено. Це стосується виробничих потужностей фірми. Тому короткостроковий період можна визначити як період, протягом якого фірма не змінює свої виробничі потужності, але може їх ефективно використовувати. В той же час протягом цього періоду фірма може вільно змінювати обсяги продукції, використовуючи більшу чи меншу кількість таких ресурсів, як сировина, паливо, енергія, робоча сила. В короткостроковому періоді одні фактори виробництва залишаються незмінними, фіксованими, а інші - змінними.

Довгостроковий період - це період часу, достатній для зміни всіх зайнятих ресурсів, включаючи і виробничі потужності. Це проміжок часу достатній, з позицій окремої фірми, щоб змінити як постійні, фіксовані, так і змінні фактори виробництва. З позицій галузі довгостроковим є період часу, достатній для того, щоб наявні у ній фірми могли, якщо захочуть, залишити галузь, тобто вилучити всі зайняті в ній фактори виробництва, а нові фірми могли організувати виробництва у цій галузі. Отже, довгостроковий період - це період часу, достатній для зміни виробничих потужностей.

Розмежування короткострокового та довгострокового періодів позначається і на динаміці витрат виробництва. У короткостроковому періоді, як уже зазначалось, один вид витрат може змінюватись відносно швидко. Це витрати сировини, палива, живої праці. Зміна обсягу цих витрат безпосередньо пов'язана з обсягом продукції, що виготовляється. Другий вид витрат не має такого безпосереднього зв'язку з обсягами вироблюваної продукції. Скажімо, виробничі будівлі та устаткування машинобудівного заводу можна замінити лише протягом тривалого проміжку часу. Тому й витрати на їх створення безпосереднього зв'язку з обсягами продукції, що виробляється, не мають. Залежно від зазначених обставин витрати виробництва у короткостроковому періоді поділяють на декілька видів (див. схему 9.2).

Змінними витратами виробництва є ті, розмір яких змінюється залежно від обсягу виробництва, а тому можна легко встановити

Види витрат виробництва у короткостроковому періоді

Схема 9.2. Види витрат виробництва у короткостроковому періоді

зв'язок між витратами та виробництвом. До них належать витрати на сировину, матеріали, енергію, заробітну плату. Постійними витратами виробництва називають такі, розмір яких залишається незмінним незалежно від кількості продукції, що виробляється, навіть тоді, коли виробництво її зовсім зупиняється. До цих витрат відносять виплати відсотків за позиками, орендну плату, рентні платежі, амортизаційні відрахування, оплату праці управлінського персоналу тощо. Слід зазначити, що поділ витрат виробництва на постійні та змінні не має абсолютного характеру. При розгляді всіх витрат підприємства іноді важко визначити, що відносять до постійних, а що - до змінних витрат. Візьмемо для прикладу витрати на оплату праці. їх, як правило, відносять до змінних витрат. Проте нерідко між підприємством і найманими працівниками укладаються угоди, якими передбачається виплата певної частини заробітної плати і у разі припинення виробництва. Тому такі витрати є постійними.

Отже, поділ витрат на дві категорії (постійні та змінні) не може бути досконалим і остаточним. Усе залежить від обраного підходу, від індивідуальності тих, хто здійснює витрати. Розуміння підприємцями витрат виробництва буде змінюватися відповідно до тих проблем, які потрібно вирішувати. При створенні підприємства або його розширенні керівник підприємства, розв'язуючи питання про його прибутковість, повинен керуватися широким поняттям витрат, яке охоплює одночасно постійні та змінні витрати. їхню загальну суму на виробництво певного обсягу продукції називають валовими витратами виробництва.

Інша річ, коли підприємство вже повністю функціонує, і його керівництво вирішує питання, яку частину його виробничої потужності воно може використати. У цьому випадку можна враховувати тільки змінні витрати. Саме так і вчиняє керівництво, коли в періоди розквіту підприємства вирішує питання, чи принесе розширення виробництва (навіть з ризиком дешевого продажу створеного у такий спосіб надлишку) певну вигоду за рахунок оволодіння новими ринками. Так само воно діє і тоді, коли в період депресії розглядає питання, чи слід продовжувати виробництво і продавати товар за нижчими цінами, чи краще скоротити виробництво. Тільки змінні витрати беруться до уваги, коли вирішується проблема використання побічної продукції, відходів виробництва чи освоєння нового продукту на період сезонного зниження попиту на основний продукт. Ця продукція і відходи мають значно більше шансів бути визнаними ринком при продажу їх за цінами, сформованими лише на основі тих додаткових витрат, які підприємство має здійснити у зв'язку з їхнім виробництвом, ніж при продажу за цінами, що містять усі витрати виробництва підприємства.

Загальний принцип полягає в тому, що всі підприємства, які розпочинають виробництво, вважають, що понад певний обсяг виробництва і продажу, достатній для покриття одночасно постійних і змінних витрат виробництва, вони за певних обставин зацікавлені у виробництві і продажу товарів, які заміщують лише змінні витрати. Саме цим пояснюється поява демпінгових цін, а також прагнення деяких підприємств виробляти товари понад ринковий попит та збереження їх на складі. Це відбувається тому, що значна частина витрат виробництва не знаходить повного відображення в кожній одиниці товару, і є надія, що в майбутньому з'явиться можливість продати накопичені товари.

У практиці господарювання визначають не тільки валові витрати виробництва, а й середні витрати, тобто витрати в розрахунку на одиницю випуску продукції. Оскільки, як ми з'ясували, розрізняють валові, постійні та змінні витрати, то такий вид витрат визначають і в розрахунку на одиницю продукції. Середні валові витрати обчислюють діленням загальної суми витрат на кількість виробленої продукції. Середні постійні витрати - діленням суми постійних витрат на відповідну кількість виробленої продукції, а середні змінні витрати - діленням їхньої сумарної величини на відповідну кількість випущеної продукції.

Розмежування витрат виробництва на постійні і змінні має велике значення для підприємців. Змінними витратами підприємець може управляти, оскільки їхня величина може бути змінена протягом короткого періоду через зміну обсягу виробництва. Постійні ж витрати у такому періоді, по суті, не перебувають під контролем підприємця, адже їхня величина не залежить від обсягу виробництва.

Крім розглянутих видів витрат виробництва, сучасна економічна теорія розвиненої ринкової економіки визначає ще один вид витрат - граничні, або маржинальні, витрати. Граничними витратами називаються додаткові витрати, потрібні для приросту випуску якогось товару чи надання послуги на одну одиницю. Оскільки постійні витрати із зміною обсягу випуску продукції залишаються незмінними, граничні витрати визначаються зростанням лише змінних витрат унаслідок випуску додаткової одиниці продукції. Граничні витрати показують, чого буде варте виробнику (фірмі) збільшення випуску продукції на її одиницю. їх визначають відношенням сусідніх значень валових або змінних витрат.

Концепція граничних витрат має стратегічне значення для підприємців (фірми), оскільки дає можливість визначити ті витрати, величину яких вони можуть контролювати найбезпосередніше. Інакше кажучи, граничні витрати показують ті витрати, які підприємець (фірма) повинен зробити, якщо буде виробляти останню одиницю продукції, а водночас і ті витрати, які можуть бути збережені у разі скорочення обсягу виробництва на цю останню одиницю. Інші види витрат такої інформації не дають. Розглянемо такий приклад. Виробник (фірма) вирішує питання, скільки одиниць продукції виробляти - три або чотири. З таблиці 9.1 видно, що при випуску чотирьох одиниць середні валові витрати складають 121,5 грн. Проте це не означає, що виробник (фірма) збільшить свої витрати на 121,5 грн у разі виробництва четвертої одиниці чи, навпаки, заощадить цю суму, відмовившись від її виробництва. Насправді ж пов'язана з цим виробництвом зміна витрат становить лише 42 грн. Прийняття рішення щодо обсягу виробництва має граничний характер, тобто вирішується питання, виробляти фірмі продукції на кілька одиниць більше чи менше.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕМА 9. Витрати виробництва і прибуток“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП ДО ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

  • ЧАСТИНА І. Загальні засади економічного розвитку і ринку

  • ТЕМА 3. Форми організації суспільного виробництва. Гроші

  • ТЕМА 4. Ринок і його інфраструктура

  • ТЕМА 5. Основи саморегулювання ринкової економіки

  • ТЕМА 6. Економічна роль держави у ринковій економіці

  • ЧАСТИНА ІІ. Мікроекономіка

  • ТЕМА 8. Трудові відносини. Заробітна плата

  • ТЕМА 9. Витрати виробництва і прибуток
  • ТЕМА 10. Особливості формування цін залежно від моделі ринку

  • ТЕМА 11. Особливості підприємництва в агропромисловому комплексі

  • 11.3. Агропромисловий комплекс, його структура і функції

  • ЧАСТИНА ІІІ. Макроекономіка

  • ТЕМА 13. Сукупний попит, сукупна пропозиція і макроекономічна рівновага

  • ТЕМА 14. Грошовий обіг і кредитна система

  • ТЕМА 15. Фінансова система і фіскальна політика

  • ТЕМА 16. Економічне зростання і макроекономічна нестабільність

  • ТЕМА 17. Соціальний прогрес і соціальний захист населення

  • ЧАСТИНА IV. Сучасне всесвітнє господарство

  • ТЕМА 19. Міжнародні валютно-фінансові відносини

  • ТЕМА 20. Глобалізація економіки

  • ЧАСТИНА V. Проблеми трансформації командної економіки в ринкову в Україні

  • ТЕМА 22. Роздержавлення і демонополізація економіки при переході до ринку

  • ТЕМА 23. Структурна перебудова економіки

  • ТЕМА 24. Реформування агропромислового комплексу України

  • ТЕМА 25. Реформування грошово-кредитної та фінансової сфер

  • ТЕМА 26. Перебудова соціального захисту населення в період ринкової трансформації

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи