Розділ «ЧАСТИНА ІІ. Мікроекономіка»

Мікроекономіка пов'язана з діяльністю окремих економічних суб'єктів - домогосподарств, підприємців або фірм. Мікроекономіка пояснює, як і чому приймаються рішення на первинному рівні економіки, а саме: як споживачі приймають рішення про купівлю товару і як на їх вибір впливає зміна цін та їх доходів, яким чином фірми планують чисельність і як працівники вирішують, де і скільки їм працювати.

Отже, мікроекономіка вивчає механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами, досліджує взаємодію споживачів і фірм, займається прогнозуванням економічних явищ. На її основі визначається, яка альтернатива краща для фірми і суспільства. Ця наука досліджує ринки і поведінку на них покупців та продавців. Чітке розуміння мікроекономіки необхідне для прийняття управлінських рішень, пов'язаних з функціонуванням фірми: як мінімізувати витрати виробництва, яким чином досягти максимуму прибутку, як здійснювати ціноутворення тощо. На думку одного з відомих економістів Н. Григорі Манківа, мікроекономіка - це наука, яка вивчає процеси ухвалення рішень домогосподарствами і фірмами та їх взаємодію на ринку. Фундаментальний принцип економіки полягає в тому, що фірми і домогосподарства оптимізують свої рішення, тобто вони обирають найкращі з можливих рішень з огляду на свої цілі і можливості.

ТЕМА 7. Підприємництво і підприємство (фірма)

7.1. Суть підприємництва та умови його здійснення

7.2. Організаційні основи підприємництва в Україні

Підприємницька діяльність завжди виступає в певних організаційних формах, що включають її суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки підприємців. Організаційні основи підприємництва в Україні встановлюються, насамперед, такими чинними законодавчими актами, як Господарський кодекс України, Закон "Про підприємництво" та ін. Цими актами визначені суб'єкти підприємництва (див. схему 7.3).

Це громадяни України, іноземні громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи, зареєстровані як в Україні, так і в інших державах. Фізичні особи виступають суб'єктами підприємницької діяльності як організатори індивідуального виробництва, що здійснюється на основі їх власного майна та праці, або як організатори виробництва, що базується на приватному капіталі та найманій праці. Юридичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності зайняті у тих господарських одиницях, що функ

Схема 7.3. Суб'єкти підприємницької діяльності

ціонують на приватній, змішаній або державній формах власності на фактори виробництва і характеризуються значними обсягами виробництва.

Визначення суб'єктів підприємництва здійснюється на підставі принципу: дозволено те, що не заборонено законом. Тому Господарський кодекс України визначає коло тих осіб, які не можуть бути суб'єктами підприємництва. До них належать такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату. Заборонено здійснення підприємництва органам державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також особам, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

Слід зазначити, що обмеження для певних категорій фізичних осіб права займатися підприємницькою діяльністю характерне не тільки для України. Воно здійснюється і в інших країнах з метою, передусім, створити рівні умови для всіх суб'єктів підприємництва шляхом усунення тих, хто через певне становище може мати додаткові можливості для підприємницької діяльності. Крім того, ставиться заслон перед кримінальними елементами.

Організація підприємництва охоплює і його об'єкти. Ними виступають різні види діяльності, результатом яких є продукти, роботи або послуги. Водночас, чинне законодавство визначає коло тих видів діяльності, які через особливу роль їх результатів у житті людей і суспільства потребують особливого контролю з боку держави. Серед них виділяють ті, здійснювати які може тільки держава. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотиків, грошових знаків. Другу групу видів діяльності становлять ті, що можуть здійснюватися недержавними суб'єктами, але вимагають дозволу держави на їх здійснення у виді ліцензій. Чинним законодавством України до них віднесено ви

Схема 7.4. Виді підприємницької діяльності залежно від форми власності та організації

готовлення і реалізацію медикаментів та хімічних речовин, розробку і експлуатацію корисних копалин, виробництво пива, вина та лікеро-горілчаних напоїв, тютюнових виробів, медичну, ветеринарну та юридичну практику. Шляхом ліцензування цих видів діяльності держава має можливість посиленого контролю за такими видами підприємництва.

Які ж види підприємництва характерні для України? За об'єктами діяльності виділяють три їх види: виробничу, торговельну (комерційну) та фінансову. Перший вид охоплює фази виробництва та споживання товарів, другий - операції реалізації товарів, а третій - купівлю-продаж грошей та цінних паперів.

Залежно від форми власності та організації виділяють кілька видів підприємництва (див. схему 7.4):

По-перше, індивідуальне підприємництво, що засноване на приватній власності фізичної особи та її власній праці. Другим видом є сімейне підприємництво, що базується на сумісній (спільній чи частковій) власності членів однієї сім'ї. Законодавство дозволяє використовувати як їх власну працю, так і працю найманих працівників. Партнерське підприємництво, що базується на об'єднаному майні і створенні юридичної особи, є третім видом підприємницької діяльності. Близьким до нього є акціонерне підприємництво. Ще одним видом підприємництва є орендне підприємництво, яке грунтується на майні, взятому оренду, та власному майні. Особливим видом є підприємництво, що здійснюється на основі колективної (неподільної) власності, що належить усім суб'єктам, які здійснюють таку підприємницьку діяльність.

Здійснення підприємницької діяльності передбачає наділення її суб'єктів певними правами та обов'язками. їх поєднання стосується будь-якої діяльності. Але особливу важливість це має для підприємництва як специфічної діяльності, а тим більше в Україні, де воно лише утверджується. Чинним законодавством України за підприємцем закріплено такі права: утворювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які її види; купувати повністю або частково майно та набувати майнові права; самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком; укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці (контракти, угоди); самостійно встановлювати форми, системи та розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на засадах найму, отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий доход; брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення і страхування.

Чинне законодавство України наділяє суб'єктів підприємницької діяльності і певними обов'язками. Це, зокрема: укладання трудових договорів (контрактів, угод) з громадянами, яких прийнято на роботу за наймом; здійснення оплати праці особам, що працюють за наймом, на рівні, не нижчому встановлених чинним законодавством мінімальних розмірів; забезпечення відповідних умов та охорони праці і інших соціальних гарантій; дотримання прав реалізації законних інтересів споживачів шляхом забезпечення надійної якості вироблених товарів; отримання ліцензії на діяльність у сферах, що підлягають ліцензуванню згідно з чинним законодавством.