Розділ «ТЕМА 24. Реформування агропромислового комплексу України»

Важливе місце в економіці України відведено агропромисловому комплексу (АПК). Його розвиток значною мірою впливає на нормальне функціонування всього народного господарства та життя в країні, оскільки він гарантує продовольчу безпеку. Цей сектор економіки у перші роки після здобуття незалежності України мав певні особливості. Тут функціонували як державні, так і недержавні підприємства, основний засіб виробництва (земля) перебував у державній власності, а матеріально-технічні ресурси - як у державній, так і в кооперативній та приватній власності. Така ситуація зумовила і специфіку здійснення ринкового реформування в цьому процесі.

24.1. Сучасний стан АПК України і необхідність його реформування

24.2. Земельна реформа. Ринок землі

Земля завжди була і залишиться в майбутньому основним національним багатством і особливим природним ресурсом. Тому реформування аграрного сектора пов'язане насамперед зі змінами у сфері земельної власності. Земельна реформа є комплексною системою заходів перетворень у землеволодінні і землекористуванні, здійснюваних державою. її метою є створення системи земельних відносин у країні на основі забезпечення рівності прав власності на землю для громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави. Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань, як корінні зміни форм власності на землю, забезпечення громадян земельними ділянками, запровадження плати за землекористування, створення передумов формування ринку землі.

Земельна реформа в Україні розпочалася з прийняттям 15 березня 1991 р. Верховною Радою України постанови, за якою всі землі, що були виключно державною власністю, було оголошено об'єктом земельної реформи. Земельна реформа мала на меті відновлення, поряд з державною, приватної власності на землю і формування нових форм землекористування. Зазначеною постановою започатковано процес демонополізації власності на землю, визначено порядок передаванням громадянам України у приватну власність земельних ділянок для ведення особистих сільських господарств, будівництва і обслуговування житлового будинку, дачі, гаража, а також городництва і садівництва. Це, по суті, початковий етап земельної реформи, що характеризується переважно інвентаризацією земель, встановленням і видачею документів на різні форми власності на землю. Одночасно ці процеси було підкріплено правовою базою у вигляді внесення змін і доповнень до Земельного кодексу та прийняттям законів про форми власності на землю та плату за неї.

На цьому етапі відбувається і обґрунтування концептуальних підходів до земельної реформи. їх було два. Перший підхід було викладено у Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, затвердженої Верховною Радою України в листопаді 1991 р. Відповідно до неї приватизація землі повинна була здійснюватись аналогічно приватизації майна державних підприємств, тобто з використанням приватизаційних паперів і забезпеченням рівної частки кожного громадянина України у тій земельній площі, що підлягала приватизації у межах усієї економіки, яку він отримував безплатно в обмін на сертифікат.

Другий підхід до приватизації землі закріплено новою редакцією Земельного кодексу, за яким право приватизації землі безплатно одержував кожен землекористувач земельних ділянок для колективного садівництва, городництва, будівництва житла, дач та гаражів. Крім того, створювався державний резервний фонд землі, з якого за певних умов можна було отримати безплатно певну кількість землі для організації фермерського (селянського) господарства.

Наявність двох концепцій земельної реформи практично гальмувала її здійснення, оскільки вони в деяких питаннях суперечили одна одній. До того ж, за другою концепцією реформуванню підлягала відносно невелика частина земель сільськогосподарського призначення, бо їх основна частина була у землекористуванні колгоспів і радгоспів. Механізму приватизації землі практично не було. Тому з метою прискорення приватизації сільськогосподарських земель 10 листопада 1994 р. було видано Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи", яким і визначався порядок приватизації таких земель і було покладено початок нового етапу земельної реформи. Вона базується на таких принципах (див. схему 24.2).

Важливим принципом земельної реформи є принцип соціальної справедливості. Він полягає у тому, що земля передається у приватну власність тим, хто здійснює на ній господарську діяльність. Це важливо і тому, що під час колективізації землі було націоналізовано у селян, а тому повернення цих ділянок нинішнім землекористувачам за спадком є відновленням соціальної справедливості. Земельна реформа покликана створити сприятливі умови для різних форм господарювання на землі. Демонополізація державної власності дозволяє формувати приватні підприємства різних організаційно-правових форм - від одноосібних володінь до величезних корпорацій.

Реалізація завдань земельної реформи пов'язана із введенням вартісної оцінки землі. Формування ринку землі обов'язково потребує грошової оцінки останньої. Потреба у вартісній оцінці зумовлена також необхідністю її включення до загальної суми аграрного капіталу, як це має місце у світовій практиці. Крім іншого, вартісна оцінка землі дає змогу втілення в життя економічних методів регулювання земельних відносин.

Проведення земельної реформи в Україні здійснюється поетапно. На першому етапі згідно з Указом Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи" відбулося роздержав

Схема 24.2. Принципи земельної реформи в Україні

лення земель сільськогосподарського призначення шляхом їх передачі у колективну власність членам колективних сільськогосподарських підприємств та колишнім працівникам радгоспів. Таким чином, ті землі, які були у користуванні колгоспів і радгоспів, перейшли у колективну власність їх трудових колективів. Цим було прив'язано земельну ділянку до колективу сільськогосподарських працівників, які працювали і працюють на ній, що створило можливість реалізувати принцип приватизації землі тими, хто на ній працює. Цей етап було завершено у першій половині 1998 р., коли у власність недержавних сільськогосподарських підприємств було передано 27,6 млн га землі або 46% земельного фонду України.

На другому етапі відбувається перехід колективної власності на землю у приватну власність. Цей процес здійснюється через паювання колективної землі між членами трудового колективу, що є її власником. Суть його полягає у тому, що кожному членові сільськогосподарського підприємства виділяється земельний пай в умовних (кадастрових) гектарах і у вартісній оцінці. Розмір таких паїв однаковий для всіх членів трудового колективу підприємства, в якому здійснюється паювання. Право приватної власності на такий земельний пай засвідчується земельним сертифікатом, в якому зазначається розмір частки (паю) в умовних одиницях і у вартісному вираженні. Особливістю цього етапу є те, що таке паювання здійснюється без виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості), тобто без визначення її меж. Пай виступає умовною величиною, яка, однак, має реальне значення, бо сертифікат на земельний пай дав право його власнику передавати у спадок, дарувати, продавати, здавати в оренду свій пай без контурного визначення.

Сертифікація земельних паїв дозволила передати у приватну власність землю без будь-яких землемірних і землерозподільних робіт, що дуже важливо для забезпечення цілісності і непорушності системи землеробства і сівозмін господарства. Правове забезпечення змін у земельних відносинах на цьому етапі було здійснено Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р. На цьому етапі на початку 2001 р. було відновлено оренду землі, яку було скасовано в 30-ті роки XX ст. Правовий статус таких земельних ділянок закріплено прийнятим 23 жовтня 1998 р. Законом України "Про оренду землі", в якому наведено визначення оренди, її об'єкти, суб'єкти, істотні умови та основні форми. Передбачено також можливість суборенди землі.

Однак сертифікацією земельних паїв земельна реформа не завершилася. Наступним етапом є надання власникам земельних паїв земельних ділянок у натурі та видача державних актів на право приватної власності на землю. За заявою власника паю йому має бути виділено земельну ділянку з чітко виділеними межами або оконтурену. При цьому замість сертифіката на земельний пай видається акт на право приватної власності на земельну ділянку, в якому міститься схема земельної ділянки. Це процес набагато складніший, ніж сертифікація земельних паїв. Найбільша проблема полягає у рівному поділі різних за якістю земельних ділянок. Це вимагає ґрунтовної аналітичної та організаційної роботи. Тому не випадково процес виділення земельних паїв у натурі відбувається набагато повільніше, ніж процес сертифікації паїв. Так, на початок 2008 р. з 98% власників земельних сертифікатів 92% обміняли їх на державні акти на право приватної власності на землю.

Здійснення земельної реформи великою мірою залежить від її правового забезпечення. Велику роль у цьому процесі відіграє Земельний кодекс, прийнятий 25 жовтня 2001 р. Він остаточно закріпив право приватної власності на землю та практично напрацьовану законодавчу базу щодо здійснення земельної реформи. Кодекс є нормативним актом у сфері земельних відносин, що відповідає потребам країни з соціально орієнтованою ринковою економікою, а також вимогам цивілізованого суспільства. Водночас Кодекс відкриває шлях для здійснення подальших етапів земельної реформи і створення класичних ринкових земельних відносин. Однак його повне втілення на практиці, за оцінками спеціалістів, потребує розробки 30-40 спеціальних законів, що регулювали б земельні відносини. Вони повинні визначити перспективи земельної реформи для забезпечення ефективного використання та підвищення цінності земельних ресурсів, створення оптимальних умов для суттєвого збільшення соціального, інвестиційного і виробничого потенціалів землі, перетворення її на самостійний фактор економічного зростання. Подальше реформування земельних відносин має здійснюватись на таких принципах: непорушності права приватної власності на землю; включення землі у ринковий обіг; соціальної справедливості у перерозподілі земель, що перебувають у державній і комунальній власності; поєднання високої економічної ефективності та екологічної безпеки використання земель та узгодження темпів і основних напрямів реформування земельних відносин та відносин в аграрному секторі економіки.

Які ж наслідки земельної реформи? В результаті перерозподілу земельних ресурсів у державній власності залишилось 49,7% землі. Здійснено паювання 20,4 млн га земель, переданих у колективну власність 11419 підприємств. Право на земельну частку (пай) набули 6,7 млн громадян. Середній розмір паю становить 4,1 га. Створено резервний фонд земель загальною площею біля 3,2 млн га. Приватизували свої земельні ділянки на площі 3,2 млн га 11 млн громадян, понад 42,5 млн фермерських господарств використовують майже 2 млн га сільськогосподарських угідь. Проведено грошову оцінку сільськогосподарських угідь, що становить близько 307 млрд грн. Здійснюється також грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення. Запроваджено плату за землю.

Однак позитивні зрушення у реалізації земельної реформи ще не привели до радикального і ефективного оновлення аграрного сектора економіки. Не створено систему законодавчих актів, які б належним чином забезпечували проведення земельної реформи. Не діють механізми вільного обігу земельних ділянок, а отже, не розв'язано і проблеми іпотечного кредитування. Не проведено розмежування земель державної та комунальної власності. Залишається нерозв'язаним одне з найважливіших завдань земельної реформи - формування ринку землі.