Розділ «ЧАСТИНА І. Загальні засади економічного розвитку і ринку»

Характерною ознакою ринкової економіки є ринкові механізми її збалансованості. Саме вони забезпечують поєднання інтересів виробників і споживачів і підтримують збалансованість між потребами та економічними ресурсами. Поведінка ринкового суб'єкта цієї системи визначається його економічними інтересами, реалізація яких через конкуренцію та інші ринкові механізми приводить до забезпечення суспільних інтересів. При цьому держава не втручається у вільну гру сил, особистість в економічній сфері може робити або не робити те, що вона бажає, крім випадків, коли вона вступає у конфлікт із законами.

Ринкова економіка пройшла тривалий шлях розвитку. Першою моделлю цієї системи була економіка вільної конкуренції або класичного капіталізму, що виникла в XVII ст. і існувала до початку XX ст. Вона функціонує на основі приватної, як правило, індивідуальної власності на економічні ресурси. Економічну діяльність здійснюють багато незалежних виробників, кожен з яких самостійно вирішує, які блага виробляти, в якій кількості, якими засобами і кому їх реалізувати. Водночас існують чимало незалежних споживачів, кожен з яких самостійно вибирає, яку продукцію і у яких виробників купувати. Поведінка кожного учасника економічної діяльності мотивується його особистими інтересами, спрямованими на максимізацію свого доходу. Вона базується на особистій свободі кожного суб'єкта економіки, що дозволяє підприємцям самостійно визначати сферу бізнесу, а працівникам - вільно пересуватись на ринку праці.

Характерною ознакою даної моделі є ринковий механізм регулювання економічної діяльності. Система включає велике число суб'єктів, економічна влада яких настільки мала, що кожен окремий суб'єкт не може суттєво змінити ситуацію на ринку. Це породжує вільну конкуренцію, яка, з одного боку, забезпечує збалансованість економіки, а з другого - сприяє досягненню максимальної ефективності використання ресурсів та забезпечує реалізацію принципу: максимум прибутку при мінімумі витрат. За таких умов немає реальної необхідності втручання держави у функціонування економіки. її роль, як правило, зводиться до захисту приватної власності та визначення правової основи функціонування вільних ринків.

Ринкова економіка вільної конкуренції, як показала практика її функціонування, характеризується рядом позитивних рис. Вона забезпечує ефективне використання економічних ресурсів, сприяє розвитку науково-технічного прогресу, забезпечує економічне зростання і підвищення рівня життя. Однак ринкова економіка має суттєві недоліки. Це і породження монополізму, і нездатність забезпечити виробництво так званих суспільних благ, і поглиблення диференціації доходів, і неспроможність розв'язати ряд важливих соціальних та економічних проблем. Ці недоліки економіки вільної конкуренції особливо виразно проявились у першій половині XX ст. їх загострення привело до появи змішаної економіки, тобто економічної системи, що функціонує на основі ринкового механізму та державного регулювання економіки.

Найхарактернішою ознакою змішаної економіки є активна роль держави в економічній сфері, що проявляється як у створенні державного сектору економіки, так і в істотному впливі держави на грошовий обіг, фінансово-кредитну систему, механізм ціноутворення та монополії. Основою цієї системи залишається приватна власність, але відбувається її розпорошення, бо переважну роль в економіці відіграє її акціонерна форма. Водночас формується і суттєво розширюється державна власність як у галузі виробництва, так і у сфері розподілу благ. У змішаній економіці певною мірою обмежується вільність ринку, бо, поряд із конкуренцією, значний вплив на нього чинить держава, зокрема на процес ціноутворення. При цьому активно використовуються такі методи впливу держави на економіку, як індикативне планування, державні замовлення, економічне стимулювання, протекціонізм, програми розвитку окремих галузей економіки та регіонів. Державне регулювання економіки дає можливість скоригувати попит та пропозицію на макрорівні, впливати на збалансованість економіки. Саме завдяки державному впливу посилюється соціальна орієнтованість економіки, що сприяє підвищенню добробуту людей, розширює можливості повнішої реалізації здібностей кожної людини. Завдяки цьому формується громадянське суспільство, в якому домінує соціальна злагода.

У змішаній економіці провідну роль відіграють могутні господарські одиниці монопольного типу. Це велетенські корпорації з широкою мережею підприємств за межами країни - транснаціональні корпорації. Водночас істотно впливають на економіку профспілки, що є монополістами на ринку праці. Тому змішана економіка характеризується узгодженням економічних цілей розвитку між бізнесом, профспілками та урядом. У результаті максимізація прибутку залишається головною метою економічної діяльності, як і в епоху вільної конкуренції, але водночас зростає і заробітна плата, що зменшує диференціацію багатства в суспільстві.

Характерною рисою змішаної економіки є активне використання такого елементу командної економіки, як планування. На мікрорівні йдеться про внутріфірмове планування, особливо у процесі маркетингових досліджень, що дають змогу точніше виявляти потреби та передбачати можливий попит на продукцію. На макрорівні використовується індикативне планування, що виступає засобом сприяння урядом економічній діяльності, коригуванню попиту та пропозиції на макрорівні.

У сучасних умовах виділяють три моделі змішаної економіки ринкового типу. Першою є ліберальна ринкова економіка, в якій роль державного впливу на економічні процеси є мінімальною. Держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи здійснюють господарську діяльність самостійно. Держава задовольняє потреби населення в першочергових та соціально важливих послугах за рахунок свого бюджету. Найтиповішим прикладом країни, в якій застосовується така модель, є США.

Друга модель - соціальна ринкова економіка. В ній створюється державний підприємницький сектор, а держава здійснює суттєвий перерозподіл доходів від приватної підприємницької діяльності. Формується розвинута система соціального захисту населення. Широко використовується індикативне планування. Ця модель набула поширення у країнах Західної Європи.

Різновидом соціальної ринкової економіки є так звана шведська модель. Це своєрідне поєднання соціальних цілей із системою вільного підприємництва. Основоположним принципом цієї моделі є розмежування двох функцій: створення багатства і його розподілу. Перша виконується приватним сектором за принципом вільного підприємництва. Друга здійснюється шляхом прямого втручання уряду, аби компенсувати і виправити способи, визнані несправедливими у розподілі, що відрізняються від механізмів вільного ринку. Основою системи залишається приватна власність, відчуження якої вважається економічно неефективним. Вона зумовлює і максимізацію прибутку як дієвого стимулу ефективного господарювання, насамперед, використання економічних ресурсів. У цьому напрямі діє і ринковий механізм. А уряд покликаний сприяти створенню багатства соціально справедливими способами та забезпечувати гарантії справедливого розподілу. Таку модель називають соціальною ринковою економікою.

Третьою моделлю є державно-керована економіка. В ній дуже велика роль відведена державі. Остання здійснює економічну політику, через яку впливає на господарську діяльність усіх суб'єктів економіки. Соціальний захист населення покладено на приватний бізнес. Така модель характерна для Японії і так званих "нових індустріальних країн".

Останнім часом зарубіжні вчені висловлюють думку, що розвиток економічних систем відбувається у напрямі переростання змішаних ринкових економік в "економіку узгоджень". Науковці вважають, що найзагальнішою ознакою такої економіки є те, що головним регулятором економічних зв'язків і прийняття рішень з фундаментальних питань соціально-економічного розвитку є переговори, узгодження, що доповнюють ринкове регулювання. Найповніше це проявляється у сфері трудових відносин, де шляхом узгодження між працівниками в особі профспілок та роботодавцями регулюються питання заробітної плати, тривалості робочого дня, режиму роботи, відпусток тощо. Відбувається узгодження інвестиційних проектів між державою та приватним капіталом.

Ще одним типом економічних систем є перехідна економіка. Це такий стан економіки, за якого старі економічні форми відмирають і одночасно з'являються нові, що приводить до трансформації старої системи у нову. Змістом перехідної економіки є суперечності старих і нових форм, у результаті яких формується масив нових економічних, адекватних новій економічній системі. Детальний аналіз цього типу економічних систем викладено у п'ятому розділі.

2.5. Економічні потреби та економічні інтереси суспільства

Розглянемо рушійні сили економічного розвитку. Першопричиною будь-яких дій людини, в тому числі і у сфері економіки, є потреби - бажання споживачів придбати і використати якесь благо, що приносить їм задоволення, корисність. Це внутрішній спонукальний мотив діяльності людини. Саме бажання придбати якесь благо і виступає тим мотивом, що спонукає людину до дії. Але водночас і діяльність людини, зокрема економічна, сприяє появі у неї нових потреб, бо створює благо, що породжує бажання оволодіти цим благом.

Потреби людей надзвичайно різноманітні: фізіологічні, інтелектуальні, політичні та інші. їх можна класифікувати за різними ознаками. За носіями або суб'єктами потреби поділяються на індивідуальні, групові та суспільні. Залежно від об'єктів, тобто предметів, на які спрямовані потреби, розрізняють матеріальні, духовні та естетичні потреби. З огляду на сфери діяльності виділяють потреби пралі, відпочинку, спілкування та економічні потреби.

За походженням потреби поділяють на первинні і вторинні (похідні). Перші є фізіологічними потребами, породженими тією обставиною, що людина є біологічною істотою, для існування якої необхідне постійне користування такими благами, як повітря, вода, їжа, сон тощо. Вторинні потреби зумовлені становищем людини як соціальної істоти, що живе у рамках певної соціальної організації. Ця обставина і породжує соціальні потреби.

У сучасному суспільстві більшість потреб становлять потреби економічні. Де бажання володіти життєвими благами, що створюються економічною діяльністю людей. Остання впливає на потреби по декількох напрямах. По-перше, ця діяльність створює конкретні блага, якими і задовольняються потреби. Причому задоволення спожитим благом приводить до виникнення нових запитів. Якщо людина придбала автомобіль, то це породжує у неї нові потреби. По-друге, розвиток виробництва під впливом науково-технічного прогресу створює нові блага, що породжує і нові потреби, суттєво змінюючи життєвий устрій. Поява телевізора, комп'ютерів, побутових електроприладів викликало бажання придбати їх. По-третє, виробництво не лише формує об'єкт потреби, а й впливає на способи задоволення потреб. Наприклад, як у первісної людини, так і у наших сучасників є потреба в м'ясі для задоволення голоду. Але первісна людина цю потребу задовольняла, споживаючи сире м'ясо і розриваючи його руками та зубами. Наш сучасник теж має аналогічну потребу, але задовольняє її м'ясом, приготовленим із допомогою відповідних засобів.

Водночас економічні потреби зворотно впливають на виробництво. З одного боку, потреби виступають орієнтиром для виробничої діяльності, її спонукальним мотивом. А з другого - вони швидко змінюються як кількісно, так і якісно. Потреби часто формуються до того, як буде виготовлене благо для їх задоволення. Тому вони нерідко обганяють виробництво і цим створюють для нього стимул розвитку.

Отже, між потребами і виробництвом існує тісний взаємозв'язок і взаємодія. З розвитком суспільства і насамперед його економічної сфери відбуваються як кількісні, так і якісні зміни у погребах. Розвиток економіки, збільшуючи масу благ та розширюючи їх асортимент, призводить до змін у системі потреб, які проявляються як у кількісному зростанні та якісному удосконаленні наявних потреб, так і в появі нових потреб, зумовлених тими новими благами, що їх продукує виробництво. Між розвитком виробництва, що приводить до збільшення створюваних благ і появи нових їх видів, з одного боку, та зростанням потреб, з іншого, існує постійний причинно-наслідковий взаємозв'язок, який соціологи та економісти називають законом піднесення потреб. Дія цього закону, врешті-решт, виступає одним із найважливіших чинників зростання добробуту людей в міру історичного розвитку людського суспільства. Однак дія цього чинника проявляється лише протягом великого історичного періоду як тенденція розвитку людського суспільства. В історії людства були часи, коли тривалий спад виробництва призводив як до якісного, так і до кількісного зменшення потреб. Були і періоди, коли внаслідок занепаду економіки наставав застій у потребах. Подібні тенденції характерні і для сучасного етапу розвитку. Це стосується деяких країн Азії та Африки і ряду колишніх республік СРСР, в тому числі і України.