Розділ «ЧАСТИНА IV. Сучасне всесвітнє господарство»

Розширення науково - технічних зв'язків супроводжується і посиленням конкуренції між різними країнами в пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу. Це приводить до зміни співвідношення СИЛ між провідними країнами, що забезпечують обмін технологіями. Якщо після Другої світової війни беззаперечним лідером були США, то в сучасних умовах їх технологічна перевага значною мірою втрачена. Все більшу роль у цій сфері міжнародних економічних відносин відіграють Японія, ФРН, Франція. Останнім часом у цій сфері зростає роль Китаю.

18.7. Спільна підприємницька діяльність з іноземним капіталом

Міжнародні економічні відносини виступають і у формі спільного підприємництва. Це економічна діяльність суб'єктів двох або більше країн, що здійснюється на основі об'єднання капіталів та інших факторів виробництва для реалізації спільних цілей. Загальною основою цієї діяльності є інтернаціоналізація виробництва і обігу, глобалізація економічних процесів, бо транснаціоналізація та глобалізація втягують усі без винятку країни в систему міжнародного поділу праці, поглиблюють процес їх взаємодії та взаємозалежності. Найпоширенішими формами спільного підприємництва є концесії, консорціуми, спільні підприємства та вільні економічні зони.

Концесія - це договір на здачу в експлуатацію іноземній особі на певний період надр, земельних ділянок, різного роду господарських об'єктів, що є власністю держави або органів місцевого самоврядування. На цій основі концесіонер створює господарський об'єкт, результат функціонування якого є його власністю. Державі чи органу місцевого самоврядування концесіонер здійснює обумовлені угодою платежі. Міжнародні концесії використовуються у країнах Близького Сходу та Північної Африки. Функціонували вони і в перші десятиліття існування СРСР. У сучасних умовах в Україні здійснюються певні заходи для відновлення цієї форми спільного підприємництва.

В 1998 р. прийнято Закон "Про концесії", яким врегульовується значна частина проблем функціонування концесій. Першою сферою, де застосовується концесія, є будівництво автомобільних шляхів.

Формою спільної підприємницької діяльності з іноземним капіталом є і консорціуми. Це тимчасові об'єднання фірм або організацій різних країн з метою розв'язання певних завдань. У практиці світогосподарських зв'язків консорціуми найчастіше створюються для отримання замовлень і для їх спільного використання. Одна з причин створення таких консорціумів - підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку. Прикладом може бути банківський консорціум, що є міжнародним банком, утвореним групою діючих банків різних країн. Такі банки почали з'являтися в 1960-ті роки, а в сучасних умовах вони є в декількох фінансових центрах світу. Переважну частину їх діяльності займає середньострокове кредитування, як правило, багатонаціональних компаній. Більшу частину своїх фондів вони отримують на євровалютному ринку, а також організовують синдикативні кредити, тобто позики від груп кредиторів, у тому числі і таких, що не є засновниками банківського консорціуму.

В Україні в умовах незалежності набула поширення така форма спільного підприємництва з іноземним капіталом, як спільне підприємство. Таким є підприємство, яке базується на об'єднанні капіталів, що належать власникам різних країн, які здійснюють спільне управління, несуть спільний ризик і беруть спільну участь у прибутках, їх матеріальною субстанцією є об'єднання засобів суб'єктів двох або більше країн для спільного виробництва і збуту продукції, науково-дослідних робіт, надання послуг та інших видів діяльності.

Доцільність створення спільних підприємств зумовлена різними факторами. Це може бути пов'язано з тим, що здійснення деяких проектів пов'язано з необхідністю одночасового залучення великих інвестицій, мобілізація яких не під силу одній країні. Відіграє роль і та обставина, що в міжнародному поділі праці капіталомісткість різних галузей суттєво відрізняється, що потребує залучення капіталу для організації підприємств у таких галузях. Створення спільних підприємств пов'язане і з НТР. В її ході виникає заінтересованість декількох країн у спільному виробничому освоєнні результатів науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт, що вимагає не тільки науково-технічної кооперації, а й спільних інвестицій для використання її результатів.

Спільні підприємства мають ряд переваг порівняно з іншими формами спільної підприємницької діяльності з іноземним капіталом. Вони, як правило, функціонують на підставі довготривалих угод. При їх функціонуванні створюється можливість комплексного використання зусиль партнерів із взаємодії у довиробничих, виробничих і збутових сферах. У таких підприємствах відбувається об'єднання найсильніших взаємодоповнюючих елементів діяльності, належних їх партнерам. Створюються умови для забезпечення контролю з боку партнерів не тільки за виробництвом, а й за реалізацією продукції підприємства. Зазначені переваги сприяють зменшенню витрат виробництва в спільних підприємствах, прискорюють оборотність капіталу, що забезпечує зростання прибутків.

Формою спільного підприємництва з іноземним капіталом є також спеціальні економічні зони. Це частина національного економічного простору, де використовується особлива система пільг та стимулів, яка не застосовується на інших територіях країни. Як правило, це тією чи іншою мірою відокремлена географічна територія. Суть таких зон полягає в тому, що держава скорочує масштаби свого втручання в економічні процеси порівняно з тим, як вона робить це на інших територіях, які не входять до вільної зони. В таких зонах створюються сприятливі умови для підприємницької діяльності.

Утворення спеціальних економічних зон зумовлено рядом причин. По-перше, їх створення є ланкою реалізації принципів відкритості економіки. Створюються сприятливі умови активізації зовнішньоекономічної діяльності, активізації зовнішніх і внутрішніх інвестицій. По-друге, створення спеціальних економічних зон стимулює промисловий і інші види експорту і збільшення на цій основі валютних коштів. По-третє, сприяючи залученню іноземних інвестицій, створення спеціальних зон приводить до розширення кількості робочих місць, забезпечуючи зайнятість робочої сили. По-четверте, в умовах спеціальних зон відбувається апробація нових методів господарювання і створюються умови для економічного розвитку окремих регіонів країни, як правило, відсталих.

При організації спеціальних економічних зон використовується два концептуальні підходи: територіальний і функціональний, або крапковий. При територіальному принципі зона створюється як відокремлена територія, де всі суб'єкти господарської діяльності користуються її пільговим режимом. При функціональному підході пільговий режим застосовується до певних суб'єктів господарювання незалежно від його місцезнаходження на території країни.

Розрізняють декілька видів спеціальних економічних зон (див. схему 18.8).

По-перше, це зони вільної торгівлі. Вони отримали найбільше поширення. Виділяють зони загального призначення і спеціалізовані. Перші займають невеликий простір і знаходяться за межами національної митної території. В них здійснюються операції зі складування і переробки ввезених товарів. Спеціалізовані зони створюються для окремих великих компаній. Є магазини вільної торгівлі у великих міжнародних аеропортах.

Схема 18.8. Види спеціальних економічних зон

Другим видом є промислово-виробничі зони. Вони виникають тоді, коли крім торгівлі, компанії починають займатися виробничою діяльністю. Такі зони створюються на території із спеціальним режимом, де виробляється експортна і імпортозамінна продукція. Вони користуються суттєвими податковими та фінансовими пільгами.

Третім видом є техніко-впроваджувальні зони. До них належать ті, що створюються навколо великих наукових центрів. У них концентруються національні та зарубіжні дослідні, проектні та експериментальні науково-виробничі фірми, що користуються єдиною системою податкових і фінансових пільг. Найбільше таких зон у США, Японії і Китаї. У США їх називають технопарками, у Японії - технополісами, а в Китаї - зонами розвитку і високої технології В Україні у 2004 р. було 8 технопарків, зокрема, ІБЗ "Напівпровідникові технології і матеріали" при Інституті електрозварювання НАНУ.

Одним із різновидів спеціальних економічних зон є сервісні. Це території з пільговим режимом підприємницької діяльності для фірм і організацій, що надають різні фінансово-економічні, страхові та інші послуги. Серед них найпоширенішими є офшорні зони та податкові гавані. Компанії, які функціонують у таких зонах, зовсім не підлягають оподаткуванню або обкладаються невеликим податком. Однією з вимог при цьому є те, що фірма не може бути резидентом країни, в якій знаходиться офшорна зона, і отримувати на цій території прибуток. Зараз у світі налічується понад 300 офшорних зон. Вони мають пільговий режим щодо валютних обмежень, вивезення прибутків, митних зборів тощо. Країни, в яких розміщені такі зони, мають вигоду в тому, що залучають додаткові іноземні капітали. Нерідко ці зони використовуються для відмивання так званих "брудних грошей".

Спільною рисою різних видів спеціальних економічних зон є наявність сприятливого інвестиційного клімату, що включає митні, фінансові та податкові пільги та переваги порівняно із загальним режимом для підприємців, які діють в тій чи іншій країні. Виділяють чотири групи таких пільг:

1) зовнішньоторгові. Це введення особливого митно-тарифного режиму (зниження або скасування експортно-імпортного мита або спрощений порядок здійснення зовнішньоторгових операцій);