Товариш Пупишкiн до того був зворушений, що заплакав радiсними сльозами й поцiлував по три рази – по руському звичаю – публiку, що пiдносила йому самовар: машинiстку пролеткульту й писаря пролеткульту. Потiм публiка ще щиро вiтала товариша Пупишкiна й качала його на руках.
…А потiм одна публiка зовсiм розiйшлась, а друга публiка зовсiм залишилась.
…В театральнiй студiї дзвенiли тарiлки.
…Новий Рiк. Щастя. На вулицi було ясно, бо людське щастя i найсправжнiше це: бачити глибоке небо чути веснянi подихи, бачити зиму, лiто, осiнь, вересень… Це найсправжнiше щастя, i не треба для цього гадати на водi, з воском i як «Свiтлана».
…В пролеткультi був некрасивий карлик Альоша – з Льолею приїхав. Прийшов уже й товариш Огре.
Але знову дивився горбун Голгофою, коли вели легендарного Христа на Голгофу. Потiм раптом iз тоскою i спорзно дивився на красивих дiвчат. ..Летiла Маруся з товаришем Мамочкою й пiдморгувала товаришевi Огре. За стiл не сiдали до пiв на дванадцяту й никали з кiмнати в кiмнату.
Бiгав пролеткультiвський поет i всiм декламував:
– «О, красний прекрасний цвєт! Рабочiй, рабства больше нєт! Вперьод, вперьод! Время не ждьот. Так, i вздихая, i вздихая, на панелi iзмизганих улiц струiтся Первоє мая».
Пролеткультiвський поет нiяких авторитетiв теж не визнавав, – як i Мамочка. Вiн був, так би мовити, зовнi всякої «авторитарносте». Маруся каже: «Ранiш досить поряднi вiршi писав. А тепер лаври iмажинiзму не дають покою… Пороть треба».
I ще Маруся каже: «Буває, люди течуть бiля серця… Правда?» – i вiд неї так пахне сонцем, наче вона перепливла сонце, коли ярами проходив туман, а луки спiвали на «достойно» в юне небо… а хлоп’ята розкладали вогнище й пасли коней. Конi пiдводять голови, прядуть вухами й тривожно дивляться в нiч.
…Некрасивий карлик спорзно дивився на красивих дiвчат, але дiвчата не звертали на нього уваги.
Тодi пiдiйшла до Альошi дiвчинка, i некрасивий карлик погладив її по голiвцi.
Вiддалiк сидiла (теж) некрасива жiнка. Вiд тiєї жiнки й пiшла дiвчинка. То була її мама… I мама сказала дiвчинцi:
– Настенько! Коли тебе будуть питати про маму, так ти не кажи, що я твоя мама, а скажи, що я твоя сестра.
Некрасива жiнка, мабуть, хотiла кохати й тому не хотiла, щоб знали, що в неї єсть уже така велика дiвчинка.
…Некрасивий карлик iще раз погладив по голiвцi дiвчинку, по її м’яких, як пух, волоссях. Вiн спитав, показуючи на некрасиву жiнку:
– Дiвчинко! Ото твоя мама?
Тодi дiвчинка сказала:
– Я сестра мамина, у мене мами нема!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТУЛЬСЬКИЙ ПУЗАТИЙ САМОВАР“ на сторінці 1. Приємного читання.