Розділ «ЛИСТ XVII»

Сенека вітає свого Луцілія!

Облиш усе це, коли ти розумний, чи то пак аби бути розумним, облиш і щодуху, щосили змагай до свого вдосконалення. Якщо тебе щось стримує, то розв'яжи ті пута або розітни.- «Загаюють мене,- кажеш,- домашні справи: хочу владнати їх так, аби згодом, коли нічого не робитиму, не відчувати жодного нестатку, аби вбогість не була тягарем для мене, а я - для когось іншого».- Коли отак говориш, то, здається мені, ти ще не знаєш до кінця ні сили, ані могутності того добра, яке маєш на думці. Саму її суть - наскільки філософія помічна - ти вгледів, а от щодо її частин, то ти ще не володієш тонким їх баченням, не знаєш, як вона сприяє на кожному кроці, яку допомогу - вдамся тут до слів Ціцерона - вона подає і в чомусь найбільшому, та й до дрібниць опуститись не відмовиться. Повір мені й звернись до неї як до порадниці. Вона переконає тебе не хилитися над рахівницею. Ти ж саме того домагаєшся, саме через те відтягуєш заняття філософією, щоб не лякатися вбогості. А що, коли її треба шукати? Скільком же якраз багатство стало перешкодою на шляху до філософії! Вбогість вільна, безпечна. Озветься бойова сурма - бідняк знає, що кличуть не його; закричать про повінь - він озирається, як утекти з душею, а не хапається рятувати майно; треба податись у море - не повниться галасом гавань, не гуде побережжя під ногами тих, хто супроводжує одну лиш людину; його не оточує юрба прислужників, котрих нагодували б хіба щедрі врожаї заморських країв. Неважко заспокоїти декілька невибагливих шлунків, для яких головне - наповнитись. Голод коштує недорого; примхливий пересит - аж надто дорого. Для вбогості достатньо задовольнити бажання даної хвилини.

То чому ж відмовляєшся зробити своєю приятелькою ту, чиї звичаї наслідує здоровий глуздом багач(2)? Якщо хочеш подарувати своїй душі дозвілля, то мусиш бути або вбогим, або подібним до вбогого. Жодне заняття, хоч як завзято йому віддавайся, не стане помічним, коли не навчишся скромності. А скромність - це добровільна вбогість. Тож облиш, кажу, ті відмовки: «Ще я не придбав достатнього. От коли матиму, нарешті, скільки треба, тоді й порину у філософію».- Але ж набувати потрібно передусім те, що ти відкладаєш; що думаєш придбати наостанку, з того, власне, слід починати.- «Маю намір,- кажеш,- забезпечити себе засобами для життя».- У такому разі навчися, що маєш приготовляти. Бо коли тобі щось перешкоджає добре жити, то добре померти таки ніщо не перешкоджає. Ні вбогість, ані нужда не повинні,- бо нема й причин на те,- відволікати нас од філософії. Хто прямує до неї, той повинен стійко переносити навіть голод. Голодували ж і ті, кому доводилось витримувати облогу; вони не очікували за свою терпеливість іншої нагороди, окрім однієї: не потрапити під владу ворога. Наскільки величнішим є те, що нам обіцяє філософія: довічна свобода, ні тіні страху чи то перед людьми, чи перед божеством! Це варте зусиль, щоб його осягти, навіть коли падатимеш від виснаження. Війська, бувало, знаходили в собі стійкість перетерпіти будь-які нестатки, живилися корінчиками трав, піддурюючи голод гидкою їжею, що її й згадувати негоже і все це заради держави, до того ж - найбільше подивуєшся - чужої держави. То чи хтось завагається перетерпіти вбогість, щоб звільнити від божевілля душу? Тож нема потреби набувати щось заздалегідь: до філософії можна дійти, не взявши на дорогу приділеного паю. Чи не так? А ти ось, лишень коли матимеш усе, тоді щойно захочеш мати ще й мудрість, аби була вона ще одним, останнім засобом для життя, так би мовити, в додачу до всього іншого? Тому-то, якщо в тебе вже є якесь майно (звідкіля тобі знати, чи не маєш уже й надміру?), займись філософією негайно, а якщо й нема його, то все одно займись саме нею - передусім.- «Але ж мені бракуватиме найнеобхіднішого».- По-перше, найнеобхіднішого ніяк не забракне, бо природа потребує дуже мало, а мудрець стосується до природи. Та припустімо, забракне найнеобхіднішого, тоді він покине життя і перестане бути тягарем для себе. А якщо в нього залишиться хоча б що-небудь, хай крихта для підтримання життя, він і ту крихту вважатиме добром і, не турбуючись, не клопочучись нічим, окрім необхідного, віддавши належне шлункові й плечам, весело і безжурно сміятиметься над заняттями вельмож, над їхніми перегонами за багатством; він скаже: «Що ж це ти сам себе відкладаєш далеко на потім! Очікуєш зиску від позички, прибутку від товарів чи, можливо, заповіту багатого старця, аби відразу розбагатіти? Мудрість - мовби заступниця багатства: дає тобі все те, що водночас робить непотрібним для тебе». Але ті слова - для інших, адже ти ближчий до заможних. Коли б не нинішній вік, ти вважався б аж надто маєтним. А втім, що достатньо,- те достатньо для кожного віку.

На тому можна б і закінчити листа, але я, бач, сам зіпсував тебе. Парфянських володарів ніхто не може вітати без подарунка; з тобою ж я попрощатися без подарунка не можу. Що ж тут робити? Позичу в Епікура: «Для багатьох нагромадження майна ставало лиш переміною, а не кінцем нещасть». Та й що тут дивного? Це ж не в речах, що довкола нас, а в самій душі людини. Чим обтяжувала нас бідність, тим самим обтяжуватиме й багатство. Як ото з хворим: немає ніякісінького значення, на якому ліжку - дерев'яному чи золотому - він лежатиме (куди його не покладеш, при ньому буде невідступна болячка), так само з хворою душею: хай у багатстві вона, хай у вбогості, її вада - завжди при ній.

Бувай здоров!