Розділ «ЛИСТ ІХ»

Сенека вітає свого Луцілія!

Ти хочеш знати, чи Епікур в одному із своїх листів справедливо дорікає тим, які стверджують, що мудрець, мовляв, задоволений сам собою, а тому й не потребує друга. Цей закид роблять Стільпону(1), Епікуру, а також тим, для кого найвище добро - відсутність душевних страждань. Нам, до речі, не уникнути двозначності, якщо при перекладі слова араthеіа ми нашвидкуруч хотіли б обійтися одним лише відповідником «терпіти». Адже те слово можна було б сприйняти у протилежному, ніж маємо тут на увазі, значенні: хочемо говорити про душу, якій байдуже будь-яке страждання, а можна подумати, що йдеться про душу, яка не може стерпіти будь-якого страждання. Зваж лишень, чи достатньо сказати «невразлива душа», чи «душа, яка піднялась над усякими стражданнями»? У тому-то, власне, й різниця між ними й нами(2): наш мудрець, відчувши біль, долає його, а їхній - навіть не відчуває.

Спільне ж і в нас, і в них те, що мудрецеві ніхто, крім нього самого, не потрібен. І все-таки, хоч і задовольняється самим собою, він зовсім не проти того, щоб мати друга, сусіда, товариша. Але гарненько поміркуй, в якому розумінні він задовольняється собою. Хай, скажімо, якась хвороба чи ворог позбавлять його руки, хай випадково позбудеться ока чи навіть обох очей,- йому достатньо буде того, що зосталося: скалічілий, без якоїсь частини тіла, він буде таким же веселим, яким був при неторкнутому тілі. Не страждає, зазнавши втрат, хоч і волів би залишитись неушкодженим. Мудрець, отже, задовольняється самим собою не в тому розумінні, що хоче бути без друга, а що може без нього обійтись; «може» - тобто не втратить душевної рівноваги, коли зостанеться без нього. Втім, він ніколи не лишатиметься без друзів, бо ж від нього самого залежить, наскільки скоро знайде нового друга. Втратить, приміром, свою статую Фідій - тут же вирізьбить іншу. Так і мудрець: він і дружбу заводити вмілець - замість утраченого друга придбає іншого. Питаєш, як він так швидко міг би зробити це? Відповім, але домовимось, що цим я одразу сплачу свій борг, аби, коли йдеться про нинішній лист, ми були поквитовані. Гекатон мовить: «Я вкажу тобі приворотний напій без жодних засобів, без зілля, без чаклунських примовлянь: «Люби - й тебе полюблять». Велику насолоду дає нам, однак, не лише давня, випробувана часом дружба, але початок та плекання нової. Чим різниться приємність хлібороба, коли він сіє і коли він жне, тим і мудреця - коли він здобуває собі друга і коли вже його здобув собі. Філософ Аттал полюбляв говорити, що приємніше домагатися дружби, аніж нею втішатися, як і маляреві приємніше малювати картину, ніж бачити її вже намальованою. Ота невсипуща в якійсь роботі пильність має в собі велику насолоду, що живиться тією ж таки роботою. Не відчуває такого задоволення той, хто вже зробив останній мазок: він утішається плодом свого мистецтва; малюючи - втішався самим мистецтвом. Підлітковий вік багатший плодами, але дитинство - солодше.

Та повернімося до головного у нашій бесіді. Мудрець, хоч і задовольняється самим собою, хоче мати друга, принаймні для того, аби дружба не була тільки словом, аби не марнувалась така велика чеснота, і то не з тим, щоб, як пише Епікур у цьому ж листі, «мати когось, хто б доглянув за ним у хворобі, порятував у в'язниці чи у вбогості», навпаки,- щоб самому було ким опікуватись у хворобі, щоб було кого звільнити з ворожого оточення. Погані думки у того, хто шукає дружби, виходячи лише зі своїх потреб(3). Така дружба як прийшла, так і відійде. Ти завів друга з тим, аби він визволив тебе із кайданів? Лиш задзвенять вони - втече твій друг. Це, власне, така дружба, яку в народі називають принагідною. З ким ти подружився з корисливих міркувань, той подобатиметься доти, поки матимеш од нього користь. Ось звідки ті юрми, що облягають щасливців, а безлюддя - довкола тих, кого повергла доля: друзі тікають відтіля, де випробовується дружба(4). Ось звідки стільки ганебних прикладів того, як одні покидають друзів через страх, інші через страх їх зраджують. Який початок, такий неодмінно й кінець. Хто став другом заради вигоди, той і перестане бути другом заради вигоди. Якщо приводом для дружби буде ще щось, окрім самої дружби, то завжди трапиться привід, щоб розірвати ту дружбу. Для чого я шукаю собі друга? Аби було за кого вмерти, кого супроводжувати на вигнання, за кого заступитися, кого врятувати, пожертвувавши життям. А те, про що пишеш, то не дружба, а торгівля, яка передбачає лише вигоду і тільки нею керується. Чимось, без сумніву, нагадує дружбу й пристрасть закоханих. Можна б навіть сказати, що це шалена дружба. Чи буває таке, щоб хтось любив заради зиску, заради честолюбства, заради слави?.. Ні. Любов сама по собі, нехтуючи всім іншим, запалює серця жагою прекрасного в надії на взаємність у ласках. То як це? Хіба з чистіших, ніжі навіть у дружбі, спонукань може виникнути ганебна пристрасть? - «Не про те,- скажеш,- ідеться: цікавимося, чи дружби слід прагнути заради неї самої, чи з інших міркувань». Ось це й потрібно довести насамперед. Бо якщо вона гідна того, щоб до неї стреміти заради неї самої, то її може шукати навіть мудрець, який ні в кому, окрім себе, не має потреби.- «А як її шукатиме?» - Як чогось прекрасного, не розраховуючи на зиск, не лякаючись перемінної долі. Робити дружбу запорукою особистого щастя - це принижувати її гідність. : Мудрець задовольняється собою. Цю думку, мій

Луцілію, здебільшого розуміють неправильно: мудреця звідусіль усувають, заганяють його, так би мовити, у власну шкаралупу. Отож мусимо визначити, що стоїть за цим висловом, яке його значення, який обсяг. Мудрець задовольняється собою для того, щоб жити блаженно, а не щоб жити взагалі. Для того, щоб жити, йому потрібно чимало різних засобів, для того, щоб жити блаженно,- лише здорову, піднесену, байдужу до витівок фортуни душу. Хочу вказати тобі ще й на розмежування, яке робить Хрісіпп. Він каже, що філософ ні в чому не терпить нестачі, хоч і потребує багатьох речей; дурень же навпаки: нічого не потребує, бо й нічим користуватись не вміє, зате нестачу терпить в усьому. Мудрецеві потрібні руки, очі й багато дечого, що необхідне на кожному кроці, нестачі ж не терпить ні в чому. Бо терпіти нестачу - це вже пов'язане з необхідністю. Мудрець же не має необхідності ні в чому. Отже, хоча він задовольняється самим собою, йому потрібні друзі. Він бажає мати їх якомога більше. Та не для того, щоб жити блаженно: без них він теж буде жити блаженно. Найвище благо не шукає засобів іззовні: його плекають удома; все воно - із себе самого. Як тільки хоч якусь його частинку почнеш шукати осторонь, то вже ти залежатимеш від фортуни.- «А що робитиме мудрець, коли, скажімо, потрапивши у в'язницю, чи забрівши між чужий народ, чи затримавшись у плаванні, а чи опинившись на пустельному березі, він залишиться без друзів?» - Робитиме те, що й Юпітер у ту пору, коли світ розсиплеться(5), боги зіллються воєдино, природа трохи перерве свою працю; а сам він спочине, оддавшись своїм думкам. Щось таке, кажу, робить і мудрець: замикається в собі, живе з самим собою. І все-таки, поки він на свій розсуд може ладнати свої справи, то, хоч і задовольняється самим собою, приводить у дім дружину; хоч і задовольняється самим собою, дає життя своїм дітям; хоч і задовольняється самим собою, все ж не жив би, коли б йому довелося жити без жодної коло себе людини. Не власна користь, а природна потреба схиляє до дружби; до неї, як і до інших речей, чуємо вроджений потяг. Подібно до того, як існує нехіть до самотності й потяг до товаришування, подібно до того, як сама природа єднає людину з людиною, так і тут є щось таке, що спонукає нас постійно прагнути дружби. Та хоч мудрець, як ніхто інший, прив'язаний до друзів, хоч і ставить їх нарівні з собою, а то й над собою, все ж найвище благо визначає межами своєї душі; скаже, як колись сказав Стільпон, кого картає у своєму листі Епікур. Так ось той Стільпон, коли впало його рідне місто, коли він утратив дітей, дружину й коли з суцільної пожежі вийшов один, але, як і досі, щасливий, то на питання Деметрія(6) (за безліч зруйнованих міст його прозвали Поліоркетом), чи втратив він що-не-будь, той самий Стільпон мовив: «Моє добро - зі мною». Ось тобі мужній, несхитний чоловік! Саму перемогу ворога переміг. «Я не втратив,- одповів,- нічого». І переможець засумнівався у своїй перемозі. «Усе моє -- зі мною». Тобто справедливість, доброчесність, розсудливість. Ось що значить не вважати благом те, що можуть у нас відняти. Подивляємо деяких тварин, які без шкоди для свого тіла можуть пройти крізь полум'я. А що ж казати про людину, яка з-під руїн, із-під заліза та з-під вогню виходить цілою, непошкодженою! Бачиш, наскільки легше подолати весь народ, аніж одну людину. Ось тут Стільпон сходиться із стоїком, бо й він виносить своє благо неторкнутим крізь повергнені у прах міста. Він-бо задовольняється самим собою - таку межу кладе своєму щастю. Але не думай, що лиш ми одні виголошуємо гарні слова: у самого Епікура, хоч він і дорікає Стіль-понові, є подібна думка, якою теж не знехтуй, дарма що я вже виплатив свій нинішній борг. «Для кого,- каже він,- не видається аж надто достатнім те, чим він володіє, той почуватиметься вбогим, хоч би став повелителем усього світу». Або, якщо волієш (бо ж не слів треба триматись, а думки): «Хто не вважає себе найщасливішим, той буде нещасним, хоч би й повелівав усім світом». А щоб ти пересвідчився, що такий погляд підказаний здоровим глуздом, а значить, природою, то знайдеш його і в комічного поета:

Не чуєшся щасливцем - то й не будеш ним .

Справді, хіба має значення, на якому східці стоїш, якщо він видається тобі поганим? - А якщо,- запитаєш,- назве себе блаженним, скажімо, той, хто розбагатів нечесним шляхом, той, у кого більше господарів, ніж рабів, то я маю вірити йому на слово?» - Бери до уваги не те, що він говорить, а що відчуває, до того ж - що відчуває не впродовж одного дня, а постійно. Тому не бійся, що така дорогоцінна річ - блаженство - стане набутком негідника. Тільки мудрець задоволений своєю долею(8); глупота ж, ненастанно вередуючи, не перестає з'їдати сама себе.

Бувай здоров!