Розділ «ЛИСТ V»

Сенека вітає свого Луцілія!

Радію, що ти заповзято працюєш над собою і, полишивши все інше, дбаєш лише про те, аби щодня ставати кращим; радію, схвалюю і не тільки закликаю, але й прошу, щоб ти не послаблював своєї наполегливості. В одному лише застерігаю: аби ти, бува, не наслідував тих, хто прагне лише вирізнятись, а не вдосконалюватись, і не робив чогось такого, що впадало б у вічі, чи то в твоєму одязі, чи у способі життя. Не звертай на себе уваги простацьким одягом, нестриженим волоссям, скуйовдженою бородою, показною погордою до грошей, спанням на голій землі, одне слово, уникай усього, що йде від пустої честолюбності. Вже ж саме слово

«філософія», навіть якщо ним послуговуватися скромно, дратує людей. А що, коли ми почнемо жити всупереч звичаям? Будьмо цілком неподібні до інших людей внутрішньо, але зовні не відрізняймося від них. Хай тога не сяє білістю, але ж і брудом хай не вражає. Не купуймо оздобленого золотом срібного посуду, але не вважаймо, що відсутність золота й срібла - це вже ознака поміркованості. Докладаймо зусиль, щоб ми йшли кращою, ніж люд іде, стежкою, а не протилежною, інакше відстрашимо й проженемо від себе тих, кого хочемо виправити, а доможемося хіба того, що вони, боячись, аби не довелося наслідувати нас в усьому, взагалі не схочуть наслідувати. Перше, що обіцяє нам'філософія,- це відчуття здорового' глузду, людяність, уміння жити в суспільстві. Але ми самі позбавимо себе тих переваг, коли намагатимемось бути не подібними до інших людей. Тож глядімо, аби все те, чим хочемо викликати подив, не виглядало смішним та осоружним. Бо й справді: наша мета - жити у злагоді з природою. Але ж виснажувати своє тіло, нехтувати звичайнісінькою охайністю, тягтися до бруду, споживати не лише нічого не варту, а й грубу, огидну їжу - хіба то не суперечить самій природі?.. Якщо жадати чогось вишуканого - ознака розбещеності, то цуратися звичного, що за мізерну ціну можна придбати,- ознака божевілля. Філософія вимагає поміркованості, а не кари. А поміркованість не мусить бути неохайною... Скеровуймо своє життя між добрими та загальноприйнятими звичаями - ось яка міра мені до вподоби. Хай усі подивляють наше життя, але хай також схвалюють його.- «То що тоді? Виходить, робитимемо все те, що й інші?.. Не буде ніякої різниці між нами й ними?..» - Буде. Й чимала. Хто приглянеться до нас ближче, той зрозуміє, наскільки ми не подібні до першого-ліпшого з юрби. Хто загостить до нас, той подивлятиме радше нас самих, аніж обставу нашої оселі. Великим є той, хто глиняним кухлем послуговується так, мовби він був срібний. Та не менш великим є і той, хто срібним кухлем послуговується так, начеб він був із глини. Над ким гору бере багатство- того вважай слабодухом.

Та поділюся з тобою й нинішнім, який там уже є він, набутком. Вичитав я у Гекатона(1), що покласти межу бажанням - значить знайти засіб проти страху. «Перестанеш,- мовив,- боятися, коли й надіятися перестанеш». Скажеш: «Як це можуть в одному запрягу йти настільки не подібні речі?» - Але ж так воно є, мій Луцілію: хоч вони й видаються різними, а насправді - поєднані. Як один і той же ланцюг пов'язує охоронця і в'язня, так і ці, такі різні речі йдуть побіч себе: за надією ступає страх(2). Та я не дивуюся, що вони йдуть саме так: обоє ж притаманні розгубленій, непевній душі, схвильованій очікуванням прийдешнього. Але головна, спільна причина і надії, і страху - це те, що ми не пристосовуємося до теперішнього, а шлемо свої думки ген поперед себе. Отож передбачливість, те найбільше, що випало на долю людини, справді велике добро - обернулося злом. Звірі тікають від очевидної небезпеки; втікши од неї •- спокійні. А от ми як од майбутнього страждаємо, так і від минулого. Чимало того, що є добром для нас, іде нам на шкоду: пам'ять повертає нам муки страху з минулого, передбачливість - змушує переживати їх заздалегідь. Ніхто не буває нещасливим у межах одного лиш теперішнього.

Бувай здоров!