Розділ «Мертаг»

Ш уже довго одним-єдиним, що відчував Ерагон, був біль у боці. Кожен вдих і видих коштував парубкові чималих зусиль. Він почувався так, ніби ніж влучив у нього самого, а не в бідолашного Брома. Здавалося, що юнак загубився в часі, не пам'ятаючи, як довго все це було: годину тому чи цілий тиждень? Насилу оговтавшись, він довго придивлявся до багаття, яке палахкотіло неподалік. Ерагонові руки ще й досі були зв’язані. Утім, дії отрути він уже не відчував, тож юнак одразу звернувся до Сапфіри.

— Тебе поранено? — ГУКНУВ юнак.

— Ні, — гірко посміхнувся дракон, який був зовсім поряд і схилився над Ерагоном. — Поранено тебе й Брома.

— А хто це розпалив багаття? — поворухнувся хлопець, — Ти що, сама звільнилася з кайданів?

— Ні, не сама, — зітхнула Сапфіра.

— Я так і думав, — спробував звестися на ноги Ерагон і тільки тепер помітив незнайомого юнака, який сидів біля багаття.

Від незнайомця, вбраного у старий одяг, віяло холодною впевненістю. У руках він тримав лук, а на його поясі висів довгий меч. Білий ріг, оздоблений сріблом, лежав у нього на колінах, із-за халяви чобота визирав кинджал. Незворушне обличчя юнака обрамляли каштанові кучері. Узагалі, на вигляд він був старший за Ерагона, а крім того, десь на дюйм вищий. Поряд із незнайомцем стояв його бойовий кінь. Час від часу юнак із деяким острахом поглядав на Сапфіру.

— Ти хто? — нарешті спитав у нього Ерагон.

— Мене звати Мертаг, — тихо озвався той.

— А чому ти нам допоміг? — намагаючись звільнитися від мотузків, знову спитав юнак.

— Не тільки ви ворогуєте з разаками. Я теж полював на них.

— То ти їх знаєш? — продовжував розпитувати Ерагон.

— Авжеж.

Ерагон вирішив скористатися магією, щоб нарешті звільнити руки, але недовірливо зиркнув на незнайомця: може, не варто при ньому? Трохи повагавшись, він усе-таки вирішив не зважати. «Джиєрда!» — гукнув парубок, і остогидлі мотузки впали додолу. Задоволений хлопець потер зап’ястки, відновлюючи кровообіг, а Мертаг так само незворушно спостерігав за ним.

Після цього Ерагон спробував був підвестись, але раптовий біль у ребрах одразу ж звалив його додолу. Лежачи на спині, він тільки хапав ротом повітря крізь стиснуті зуби. Мертаг хотів йому допомогти, але Сапфіра зупинила його грізним гарчанням.

— Я б і раніше допоміг, — розвів він руками. — Але твій дракон мене не пускає.

— Її звати Сапфіра, — озвався Ерагон. — Та пусти ж ти його нарешті! — гукнув він до Сапфіри. — Я ж не дам собі ради, хіба ти не бачиш? До того ж, він урятував нам життя!

Дракон іще раз невдоволено загарчав, але відступив на крок назад. Мертаг рішуче підійшов до парубка.

Він нахилився над Ерагоном і допоміг йому звестися на ноги. Зойкнувши, юнак заточився, але встояв на ногах, підтриманий міцною рукою. Разом вони рушили до багаття, біля якого лежав на спині Бром.