Розділ «Мертаг»

— Тобі треба попоїсти, — схаменувся Мертаг. — Зараз я зварю якої-небудь юшки.

Доки він куховарив, Ерагон намагався зрозуміти, звідки взявся цей юнак. Зброя незнайомця була тонкої роботи, як і мисливський ріг. Отже, він міг бути або звичайним собі злодієм, або неабияким багатієм. «Навіщо ж йому разаки? — ніяк не міг збагнути Ерагон. — Чому він теж уважає їх за ворогів? А може, він спільник варденів?»

За якийсь час Мертаг тицьнув йому миску наваристої юшки, яку парубок швидко з’їв.

— Разаки давно втекли? — обережно спитав він замість подяки.

— Кілька годин тому, — відповів юнак.

— Тоді нам треба вшиватися звідси, доки вони не повернулися з підкріпленням, — вирішив юнак.

— Ну, ти-то, може, і вшиєшся, — погодився Мертаг. — А ось старому це вже навряд чи під силу. Після того, як тобі між ребер встромили ножа, далеко не втечеш.

«Якщо ми зробимо для Брома ноші, ти зможеш летіти, як раніше з Герроу?» — подумки спитав Ерагон у дракона.

«Звісно, — відповів той. — Але сідати буде важкувато».

«Та нічого. Головне, що це можливо, — зрадів юнак і розповів про свій план Мертагу. — То ти мені допоможеш?» — спитав він урешті-решт.

Той мовчки кивнув на знак згоди й подався з табору шукати гілля, аби зробити ноші. Тим часом Ерагон зібрав розкидану разаками зброю й дістав із торби ковдру. Коли Мертаг повернувся з двома молодими деревцями, вони натягли її між стовбурами й поклали Брома в саморобні ноші. А вже невдовзі Сапфіра разом із непритомним Бромом важко здійнялася в повітря.

— Я ще ніколи такого не бачив! — у захваті скрикнув Мертаг.

Коли дракон зник у нічному небі, Ерагон пошкутильгав до свого коня й насилу виліз у сідло.

— Дякую, що допоміг, — сказав він Мертагові. — А тепер краще їдь звідси, бо з нами тобі буде непереливки. Ми не зможемо захистити тебе від імперії, а мені б дуже не хотілось, аби ти через нас постраждав.

— Гарно сказано, — посміхнувся Мертаг, затоптуючи багаття. — А куди ви зібрались? Ви що, маєте де-небудь сховок?

— Ні, —признався юнак.

— Тоді мені слід їхати з вами, — рішуче сказав незнайомець. — Усе одно робити нічого. Та й шанси зустріти разаків відтепер, як ти кажеш, зростають. Ті чудовиська не залишать вершника в спокої.

Ерагон трохи повагався, чи варто йому довіряти цьому юнакові, але врешті-решт вирішив, що будь-якої миті зможе його спекатися, коли сам повністю одужає.

— Гаразд, коли хочеш, можеш їхати з нами, — знизав він плечима.

Мертаг задоволено кивнув і виліз на свого сірого скакуна. Ерагон, підхопивши повіддя Бромового Сніговія, покинув табір. Блідий місяць ледь-ледь вихоплював із темряви шлях, але юнак знав, що це не зупинить разаків.