Розділ «Мертаг»

— Як він? — спитав Ерагон.

— Кепсько, — відповів Мертаг, обережно садовлячи хлопця на землю. — Ніж увійшов якраз поміж ребра. Якщо хочеш, можеш оглянути його рану, але спочатку давай подивимось, що з тобою.

Він допоміг Ерагонові скинути сорочку й аж присвиснув:

— Ого!

— Ого, — слабким голосом відгукнувся Ерагон. Увесь його лівий бік був одним великим синцем. Шкіра набрякла, а в кількох місцях навіть луснула. Приклавши руку до рани, Мертаг ледь-ледь натиснув. Від болю хлопцеві аж в очах потемніло. Не втримавшись, він голосно зойкнув, а Сапфіра загрозливо загарчала.

Зиркнувши на дракона, Мертаг підняв із землі ряднину.

— Гадаю, у тебе зламані ребра, — сказав він, звертаючись до Ерагона. — Важко сказати скільки, але два — це точно, може, навіть і більше. Тобі пощастило, що ти ще не харкаєш кров’ю. — Юнак розірвав ряднину й перев’язав Ерагонові груди.

— Авжеж… мені пощастило, — погодився Ерагон, одягаючи сорочку. Він обережно видихнув повітря й повільно підійшов до Брома, помітивши, що Мертаг розрізав йому для перев’язки плаща. Коли він спробував оглянути рану, його пальці тремтіли.

— Не чіпай пов’язки, — застеріг Мертаг. — Без неї він зійде кров’ю.

Не звертаючи уваги на пересторогу, юнак ізсунув тканину з Бромового боку. Видовище було жахливе. З неглибокої на вигляд рани жебоніла кров. Мабуть, ця рана теж не загоювалась, як і ті, що їх разаки завдали нещасному Герроу.

Ерагон стягнув рукавички, марно намагаючись згадати потрібні для зцілення слова.

«Допоможи мені, Сапфіро, — подумки попрохав він дракона. — Я надто слабкий, аби зробити це самотужки».

«Я з тобою, хлопче», — озвалася Сапфіра, наблизившись. Її думки ввійшли до Ерагонової свідомості, поновлюючи магічну силу.

— Вайзе хейл! — гукнув хлопець, випроставши руку над Бромом. Його долоня засяяла, і рана старого прямо на очах зникла, немовби її й не було. Мертаг мовчки спостерігав за діями парубка.

За мить усе скінчилося — сяйво згасло, і виснажений Ерагон присів навпочіпки біля дракона.

— Такого ми ще не робили, — сказав він Сапфірі.

— Разом ми зможемо робити все, чого не зможемо зробити поодинці, — відповіла та.

Мертаг оглянув Брома.

— То що, тепер він одужає? — спитав він.

— Я зцілив тільки те, що бачив, — пояснив Ерагон. — На жаль, мої знання не дозволяють лікувати нутрощі. Тепер усе залежить від самого старого. До того ж, мені дуже кепсько…