Розділ 14. Від Криму до Петербурга (1789–1791)

(1789–1791)

Повернувшись до Кам’янця, Софія повідомила Йозефу про пропозицію Потьомкіна призначити його на посаду коменданта Херсона, і чоловік напрочуд легко і навіть з радістю погодився. І зовсім не тому, що боявся військових дій, скоріше навпаки: йому, нащадку військових, хотілося проявити свої знання, вміння, а тут, у Кам’янці, він загруз у господарських справах, вимолюючи у військового відомства гроші для підтримки фортеці та її гарнізону в бойовій готовності. І з кожним роком це давалося все важче і важче.

Тому на початку літа 1789 року, коли князь Потьомкін повернувся з Петербурга, граф Йозеф де Вітте залишив на час Кам’янецьку фортецю та попрямував до Дубоссар — штаб-квартири командуючого Південною армією (князь об’єднав Українську та Катеринославську армії й очолив командування новоствореною Південною армією).

Князь Потьомкін досить привітно зустрів графа Йозефа де Вітте.

— Радий, радий, що прийняв моє запрошення. Ну що, генерале, час зайнятися серйозною справою.

— Слухаю вас, ваша світлосте.

— Пропоную посаду коменданта фортеці славного міста Херсона. Поки воюємо з турками, фортеця може стати в нагоді в будь-який момент. А там все в зародковому стані — потрібні сміливі інженерні рішення. У грошах на справу не обмежую, але й спитаю як слід. Утім, за моїми відомостями, в Кам’янці з грошима було не надто, а фортеця майже в ідеальному стані. Це ж твоя заслуга?

— Ні, князю, це більшою мірою робота мого батька.

— Ну, годі, графе. Твоя участь теж чимала. До речі, у вас там працював ливарний цех, і наскільки точно доповіла мені розвідка, відливали все — від гармат до ядер.

— Так точно, ваша світлосте.

— Забирай з собою фахівців. У Херсоні необхідно все зробити з розмахом. Потрібні ще і якоря для кораблів, і дзвони для церков.

— Я майже згоден, ваша світлосте. Залишається одна маленька деталь…

— Ти, напевно, про грошове забезпечення? Не хвилюйся, графе, отримуватимеш, як і всі мої генерали у воєнний час. Ну, а якщо завоюєш своєю старанністю мою прихильність, можливості взагалі безмежні, — князь Григорій Олександрович хитро поглянув на графа де Вітте і додав: — Для початку покладу тобі 6000 рублів на рік.

Де Вітте негайно вирушив до Варшави і подав у відставку. Король навіть не прийняв генерала, але відставку підписав. Через місяць Йозеф де Вітте був у Херсоні.

Забігаючи наперед, скажемо, що генерал де Вітте прослужив у Херсоні п’ять років — з 1789-го по 1794-й. Уже в 1790 році запрацював перший в Україні ливарний гарматний завод, було значно зміцнено бастіони фортеці, побудовано казарми, арсенальні приміщення, порохові склади, відремонтовано Будинок офіцерів, де у святкові дні влаштовувалися бали та урочисті обіди. У 1792 році складено перший докладний план Херсонської фортеці із зазначенням закінчених будівель. У тому ж році в Херсоні розмістив свою штаб-квартиру командувач Південними військами граф Суворов. Він підтримав де Вітте в усіх починаннях.

Городяни гідно оцінили внесок графа Йозефа де Вітте у розвиток міста — одна з вулиць Херсона згодом була названа Віттовською.

Але все це буде потім, а зараз, улітку 1789 року, дружина генерала де Вітте Софія попрямувала до Криму підібрати собі земельні ділянки для майбутніх маєтків. У Ялті вона взяла провідника-татарина. На конях (невеликого зросту, але дуже витривалих) вони попрямували у бік Алупки. Південний берег тоді був ще мало заселений і постав перед поглядом графині у своїй первозданній красі.

Раптом Софія здригнулась: здалеку чулися голоси. Розмовляли грецькою.

— Це Лутка, пані, — пояснив їй провідник. — Тут живуть тільки греки.