Розділ «14. Археокібернетика та парапсихологія»

— А тоді Олег щось зробив із простором довкола нашого столу, — розповідав Мстислав характерникам, які зібралися у кімнаті-сейфі, — і вийшло так, що ми опинилися ніби ізольованими від зовнішнього світу.

— Тобто ззовні вас не чули і не бачили? — перепитав Іван.

— Ні, — втрутився Олег, — лише не чули, точніше чули зовсім нерозбірливо. — Я не хотів, щоби офіціантка у кав’ярні злякалася нашого зникнення.

— Хто тебе цього навчив? — Гордій виглядав і зацікавленим, і здивованим розповіддю про зустріч у кав’ярні під Людмилиним будинком.

— Та ніхто… ніби, — знизав плечима Олег. — Саме якось на думку спало.

— Саме спало, — передражнив його Северин. — А ти б міг сховати від зовнішнього світу щось більше, ніж столик у кав’ярні?

— Мабуть, — восьмий член Ордену поглянув на побратимів так, немов уперше їх бачив.

— Мене інше дивує, панове, — сказав Северин, — чому, якщо Олег здатний ховати від підглядання та прослуховування окремі місця у просторі, ми сидимо в цій задусі.

— Справді, — підтримав його Тарас. — Ходімо, наприклад, до альтанки біля басейну, на свіже повітря — а Олег сховає її від зовнішнього світу.

— Ач, які! — вибухнув удаваним гнівом Іван. — Тут на ваших очах диво дивовижне сталося, а вони, бач, його під кондиціонер звичайнісінький одразу прилаштувати надумали. Щоб вам, товариство, було відомо: ті здатності, які починає демонструвати Олег, згадуються у переказах бродників[28], які жили у цих місцях з незапам’ятних часів. Дехто вважає, що почасти й ми, характерники, завдячуємо своїми здібностями якомусь генетичному зв’язку із ними. Так ось: досягти здатності ізолювати частину простору можна лише завдяки виснажливій праці, тривалим медитаціям, а головне — навчанню у могутнього чаклуна, а Олегові це вдалося завиграшки.

— Гадаю, це може бути результатом дії на нього біоінформаційної речовини, — припустив Гордій.

— Або благословенням Триголоса, — зауважив Тарас.

— Чи його природними здібностями, — не втримався Северин від власної версії.

— А може, всі ці чинники подіяли разом? — Мечислав аж розсердився на те, що така проста ідея спала на думку йому — майже не обдарованому характерницькими здібностями.

— Тут йдеться про інше, — насупив брови Іван. — Олег застосував до простору лише один із можливих видів його трансформації. Він унеможливив вільний рух звукових хвиль, замкнувши їх колом. До речі, Олеже, а якісь заклинання ти вимовляв?

— Не знаю я жодних заклинань. Лише подумав, що було б добре, аби нас ніхто не чув — і зробив рукою невеличке таке коло, — пояснив наймолодший характерник.

— А як ще можна керувати простором? — запитав Мстислав, тамуючи почуття заздрості до побратима, якому унікальний дар дістався без жодних зусиль.

— Зараз поглянемо, — відповів Іван, від якого не сховався синів настрій. — Ходімо таки до басейну.

Виявилося, що басейн зайнятий — видр Людмил, перекидаючись у воді, насолоджувався там прохолодою, забризкуючи мармурові бортики та водостійкі акацієві лави побіля них. Протерши їх та поставивши в альтанку, куди не досягали бризки, що продовжував спричиняти життєрадісний Людмил, характерники посідали довкола квадратового садового столу.