Вечоріло. Яхта вже проминула Дніпропетровськ і рухалася до Кременчука. Вирішили зупинитися тут, аби зранку Олег міг відвідати маму з сестрою. На кормі Іван та Гордій продовжували втаємничувати характерника-неофіта у те, чим вони мусять займатися вже не перший десяток років.
Розповіли, що років за десять до розпаду Радянського Союзу тамтешні вчені започаткували низку досліджень, спрямованих на вивчення механізму старіння. Грошей на експерименти не шкодували, бо замовниками були самі «кремлівські старці» — правителі держави, так звані члени Політбюро на чолі із генеральним секретарем. Однак дізнатися, якими були результати досліджень їхні ініціатори не встигли. Протягом трьох років — з вісімдесят другого по вісімдесят п’ятий — померли троє генеральних секретарів, а їхньому порівняно молодому та енергійному наступникові Горбачову було не до того — країну заходився реформувати. Реформував до самого розпаду у дев’яносто першому році. Спасибі йому за те, бо тоді Україна нарешті випорснула з ведмежих обіймів імперії.
Учені ж, які вели секретні дослідження, потроху або пішли з науки, або емігрували; та й результати були не надто значними. Проте дечого досягти вдалося. Зокрема, підступитися до створення способу зупинки генетичних механізмів, які запускають процеси старіння. Гіпотеза вчених полягала у тому, що існують людські організми, від природи наділені здатністю старіти значно повільніше за інших. Сироватка, створена на основі крові таких людей, спроможна уповільнювати старіння.
Після того, як у Росії почав минати первинний шок від наглої смерті СРСР, там запанував «дикий капіталізм». Тоді було не до науки. Потроху, через економічні кризи, спроби заколотів, громадянські війни та криваві переділи власності, політичний режим стабілізувався. Перед правлячими — а інших у Росії не залишилося — політиками постало питання про те, на що перетворювати свою країну далі. Заходилися вони шукати національну ідею і, за давньою традицією, звернули погляди до минулого. У минулому ж Росія була конгломератом князівств, згодом — ордою, царством, імперією. Останні ж виникають і розвиваються лише тоді, коли загарбують землі інших народів та поневолюють їх. У підвладних землях Москва завжди знаходила досить людей, щоб воювати заради цього. Сім десятків років СРСР проіснував як імперія. Але крах соціалістичної економіки та ідеології в купі з любов’ю радянських керманичів до розкошів підірвали довіру до правителів, і народи, зігнані до Радянського Союзу, розірвавши московські обійми, проголосили незалежність своїх держав.
Народи ж, які залишилися у Російській Федерації, опинилися сам-на-сам із імперськими амбіціями росіян. Ці амбіції підкріплюються залишками військової потуги, своєрідною спадщиною СРСР. Справжніх цивілізаційних переваг Росія своїм підданцям запропонувати не спромоглася. Звісно, не сама країна, а владна верхівка, «еліта». Ностальгування за минулою величчю імперії виявилося єдиною об’єднавчою ідеєю для майбутнього Росії. Колись і засновник комуністичної імперії Ленін на уламках імперії Російської мріяв про підкорення всієї планети. Задля створення імперій завжди потрібні солдати — безвідмовні, відданні, бездумні. Ось тут і згадали сучасні апологети російського імперіалізму про наукові розробки, які свого часу велися в СРСР з метою продовжити життя хворим можновладцям-дідуганам. Водночас ці дослідження були перспективними з точки зору створення керованих ззовні біологічних роботів. Нові керівники країни так само виявилися зацікавленими жити довго, дуже довго, і їм також припала до вподоби ідея створення універсальних солдатів.
Один полковник КДБ у відставці на ім’я Владімір Шахсуваров, делегований «бійцями невидимого фронту» в олігархи, отримав завдання фінансувати продовження розробок. Характерники дізналися про це завдяки друзям у Росії, які розуміли, що неоімперський шлях веде їхню країну до нової громадянської війни та поглинання справжніми імперіями — Китаєм, США, навіть Індією та Японією…
От і має тепер козацьке товариство клопіт зупинити божевільні наміри нинішніх «кремлівських мрійників», бо Україна буде першою на шляху нової ординської навали. Олег, з його унікальними природними здібностями, може добре прислужитися такій шляхетній справі.
Уранці яхта вже швартувалася біля причальної стінки занедбаного річкового вокзалу Кременчука.
— Як гадаєш, він — восьмий? — запитав Гордій в Івана, кивнувши головою в бік Олега — парубок саме піднявся на палубу та приєднався до чоловіків.
— Певен, що восьмий, — відповів старший характерник і на здивований погляд парубка, який чув ці слова, додав: — Згодом поясню тобі, про що йдеться. Недарма ж Триголос на тебе поклав пошук скарбу могили. Наразі ж поквапся відвідати маму з сестричкою. Гордію!..
Гордій дістав з внутрішньої кишені піджака телефон та пухкий конверт…
* * *До Василевої хрущівки підрулив «Хаммер». Секретар теософського товариства уже чекав біля під’їзду, але Томас опустив скло і наказав йому швидше вмощуватися на задньому сидінні джипа. Макаку з собою не брали, бо молодому волоцюзі не слід було знати про мету поїздки, натомість він мав підготувати одну технічно нескладну, але вельми небезпечну операцію.
Машина швидко їхала правим берегом Дніпра на північний захід.
— У сучасному електронному світі, Василю, практично неможливо сховатися, — говорив через плече Томас, сидячи поряд із мовчазним бритоголовим водієм. — Цей пристрій, — цереушник вказав на щось подібне до ноутбука на своїх колінах, — дозволяє відстежувати пересування людини за сигналом її телефону.
— Але ж Ви наказали Гусикові вмикати поцуплений мобільник лише зрідка, коли це буде безпечно, а з моменту останнього увімкнення вони могли далеченько забратися.
— Ми стежитимемо не лише за тим телефоном, що в Гусика. За ті кілька разів, що він подавав нам сигнал поцупленим апаратом, ми з’ясували, які інші телефони постійно знаходяться поряд — в радіусі тридцяти метрів. Тепер ми можемо стежити за пересуванням усіх членів команди «Спасу», навіть коли вони розділяться.
— І чути їхні розмови? — запитав Василь.
— Так.
— Це все завдяки оцьому маленькому комп’ютеру?!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Відлуння у брамі» автора Матвієнко К.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „8. З ласки царської олігарх“ на сторінці 1. Приємного читання.