к ви мене знайшли?!
— Ми вас не шукали, — вона нервово посміхнулася. — Тобто зараз не шукали... за нами... погоня.
— Чорт... Ви просто-таки притягуєте неприємності, Ірено.
— Ніколи за мною такого не водилося, — повідомила вона похмуро. — Це... МОДЕЛІ. Вони виживають мене...
— Ірено, ви знайшли вихід?
Вона помовчала.
— Ні... Яне, я гадала, ВИ знайшли...
Цього разу пауза вийшла багатозначною.
— Отже, ви вирішили, — повільно мовив вампір, — що я накивав п’ятами, кинувши вас?
— Ні... тобто в якусь хвилину... ні, я так не думала...
— Ірено, — в голосі його почулося майже презирство.
— Я так не думала, Яне, чесне слово!.. Я вирішила, що з вами щось сталося...
— Зі мною дійсно... дещо сталося, — Ян посміхнувся в темряві.
Вони сиділи на підстилці з сухого моху. Ліхтар довелося загасити.
З усіх трьох присутніх бачив у темряві тільки Семироль.
Ірена уявляла, яке обличчя зараз може бути у лицаря. І Семироль чудово бачить це обличчя, і мимоволі, напевно, тішиться...
Їй на хвилину зробилося прикро. За Река, який насправді цих глузів не заслужив.
Собачий гавкіт на поверхні давно вже вгамувався. Зараз, імовірно, люди в чорному готують експедицію в пекло, а перелякані хуторяни відмовляють їх, бо кровопивець, мабуть, уже й лицаря, і зловмисну втікачку спожив...
Ірена в знемозі заплющила очі. Дивись — не дивись, різниці однаково ніякої, з заплющеними очима навіть зручніше...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Страта» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ дванадцятий“ на сторінці 1. Приємного читання.