Розділ дванадцятий

Вона зловила на собі погляд.

Семироль лежав, незручно вивернувши голову. Із очей його нарешті зійшла паморочна каламуть; вампір-адвокат дивився на Ірену — уважно і ясно.

Вона стала навпочіпки. Підібралася ближче, плутаючись у дірявому подолі. Сіла поруч.

— Яне?

Він примружив очі — усе, мовляв, гаразд, а ви чого сполошилися?..

Ногу його було зафіксовано обабіч пласкими, ретельно підігнаними щепами.

Час спинився. Сонце висіло в плетиві крон — нерухоме та доброзичливе. Ніби око врівноваженого, ситого божества...

— Ми обійшли Провидіння, — сказала Ірена пошепки.

Прийшов од річки Рек. Кинув на траву низку якихось великих рибин. Зиркнув на Ірену, на байдужкуватого Семироля, відвернувся...

Ірена вкотре віддала належне мужності безкорисливого лицаря. Рек зробив вигляд, що Ірена, яка ожила, і опритомнілий Семироль мало його цікавлять.