Розділ 2. СИСТЕМНІ СКЛАДОВІ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Виробнича потужність розраховується послідовно від нижчої ланки до вищого, тобто від продуктивності (потужності) груп технічно однорідного устаткування до потужності дільниці, від потужності дільниці до потужності цеху, від потужності цеху до потужності підприємства.

Фактори, від яких залежить величина виробничої потужності, поділяються на дві групи:

1) ті, що здійснюють вплив на розширення обсягів робіт;

2) ті, що здійснюють вплив на підвищення продуктивності технологічного устаткування і робочих місць.

Перша група факторів залежить від кількості технологічного устаткування, кількості виробничих площ, часу роботи устаткування (екстенсивні фактори). Друга група факторів проявляється у підвищенні продуктивності устаткування та робочих місць і пов'язана з поліпшенням складу устаткування, удосконаленням технологічного процесу, рівнем кваліфікації робітників, підвищенням якості сировини і матеріалів (інтенсивні фактори).

Основними шляхами поліпшення використання виробничої потужності є:

- технічне удосконалення устаткування;

- оптимальне завантаження устаткування і виробничих потужностей;

- збільшення часу роботи устаткування (наприклад, підвищення коефіцієнта змінності);

- зменшення диспропорцій між дільницями;

- застосування раціональних форм спеціалізації та кооперації;

- застосування систем матеріального стимулювання;

- підвищення кваліфікації працівників;

- атестація робочих місць із метою доведення їх до сучасних вимог;

- удосконалення оперативного планування.

Для узгодження потреб ринку та можливостей підприємства на наступному етапі планування формується виробнича програма (план виробництва і реалізації продукції) на рік з поділом на квартали або місяці. Розрахунки ведуться у вартісних і натуральних одиницях для усереднених виробів-представників і з урахуванням усередненого використання виробничих потужностей.

Виробнича програма є основою для розрахунку планів виробничих підрозділів.

Особливістю етапу формування виробничої програми порівняно з наступними етапами планування є найменша залежність від специфіки та організації виробництва на підприємстві. Разом з тим саме на цьому етапі використовується найбільший обсяг зовнішніх стосовно виробництва вихідних даних. Чим краще сформований портфель замовлень (функція відділу збуту), чим точніше сформульовані прогнози виробництва та збуту (плановий відділ, виробничий відділ, відділ постачання, відділ маркетингу) і чим вище частка реальних замовлень у порівнянні з прогнозами, тим краще виробнича програма буде впливати на процес виробництва.

При плануванні та реалізації виробничої програми підприємства вирішуються завдання об'ємного планування. До них відноситься розподіл (декомпозиція) річної виробничої програми за підрозділами і термінами (об'ємно-календарне планування). Розподіл по кварталах і місяцям проводиться з метою рівномірної роботи виробництва, найбільш повного використання устаткування і ресурсів, дотримання термінів виконання замовлень, скорочення собівартості продукції за рахунок зменшення тривалості виробничого циклу та обсягу незавершеного виробництва і підвищення серійності. Крім того, річна виробнича програма підприємства розподіляється в об'ємному, трудовому і натуральному вимірі між цехами та виробничими дільницями.

Виробнича програма для випускаючих цехів відповідає виробничій програмі підприємства з урахуванням випуску продукції за попередній період і стану складів готової продукції. Далі формуються програми (номенклатурні плани) для інших виробничих підрозділів, відбувається узгодження програми з обмеженнями на ресурси, будуються скоординовані календарні плани для цехів основного виробництва, обслуговуючих та допоміжних служб.