Розділ 2. СИСТЕМНІ СКЛАДОВІ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Принцип конкретності означає, що підприємство в цілому і кожен його підрозділ повинне мати чіткі орієнтири для здійснення господарської діяльності. Це дозволяє контролювати хід виконання планів і судити про те, у якому ступені вирішені поставлені завдання.

Принцип маржинальності (граничних величин) припускає, що план повинен бути розрахований на досягнення максимально можливих результатів.

Орієнтованість у часі вимагає, щоб кожен план мав певні часові межі. Відсутність часових орієнтирів не дозволяє підприємству контролювати виконання планів.

Принцип гнучкості припускає розробку альтернативних планів та високій імовірності настання тієї або іншої події.

Безперервність планування вимагає, щоб перспективні та поточні плани були взаємопов'язані та гнучко реагували на постійно мінливі умови реальної економічної ситуації.

Комплексність планів означає, що плани повинні охоплювати всі сторони діяльності підприємства: виробництво і збут продукції, матеріально-технічне забезпечення, використання виробничих фондів, найм персоналу, оплату праці тощо. У кожній із цих сфер установлюються обсяг планованих робіт і термін їхнього виконання, обсяг необхідних ресурсів.

Водночас планування припускає наявність тісного взаємозв'язку і погодженості різних видів планів. Плани підприємства повинні бути взаємоузгодженими. Успішне досягнення планових результатів діяльності підприємства залежить від узгодженості роботи всіх підрозділів підприємства, яка досягається лише в тому випадку, коли забезпечується єдність дій, шляхом планування діяльності підприємства.

Слід також враховувати, що прийнятий до виконання план підприємства (підрозділу) стає обов'язковим для виконання співробітниками підприємства. При зміні обставин або по мірі реалізації плану керівництво підприємства або його планова служба можуть у межах своєї компетенції уточнювати або коригувати план шляхом внесення змін (доповнень) у відповідні показники.

Отже, виробниче планування повинне забезпечувати конкретизацію та деталізацію виробничої програми, своєчасне її доведення до виконавців (цехів, дільниці, робочих місць), а також досягнення злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства.

Основними функціями оперативно-виробничого планування є:

- розробка календарно-планових нормативів руху виробництва (тривалості виробничого циклу, величини нагробків тощо);

- об'ємні розрахунки (завантаження устаткування та виробничих площ);

- складання оперативних програм цехів основного виробництва, оперативний облік і контроль процесу їхнього виконання; контроль за станом незавершеного виробництва у цехах і міжцехових складах;

- оперативне регулювання процесу виробництва, виявлення відхилень і здійснення заходів щодо їхнього усунення;

- контроль за забезпеченням цехів дефіцитними матеріалами, інструментом, тарою, комплектуючими виробами, транспортом;

- підготовка і проведення диспетчерських нарад.

Виробниче планування являє собою систему заходів, спрямованих на конкретизацію дій виробничих підрозділів у часі та просторі. Виробниче планування виступає складовою частиною внутрішньозаводського планування і покликано забезпечувати рішення великого кола завдань. Основними завданнями є наступні:

- деталізація та розподіл виробничої програми та нормативних показників плану за часом їхнього виконання. Рішення цього завдання повинне забезпечувати рівномірне завантаження устаткування, виробничих площ, робочої сили, дотримання встановлених договорами строків поставки готової продукції;

- конкретизація і доведення завдань до цехів (міжцехове планування), ділянок, бригад і робочих місць із зазначенням строків виконання завдань;

- розробка прогресивних календарно-планових нормативів (визначення тривалості виробничого циклу, оптимальних розмірів партій продукції, величини нагробків тощо);