Розділ «4.2. Організація основного та допоміжного виробництва»

Об'єктом управління виробничих структур є виробничий процес виготовлення виробів. Головні фази цього процесу - заготівельні, оброблювальні, складальні, випробувальні та інші операції, які дозволяють перетворити початкові ресурси на продукти або послуги.

Основне виробництво складається з сукупності операцій процесу виготовлення виробу. Операції з виробництва всіх видів енергетичних ресурсів, виготовлення та ремонту технологічного обладнання, устаткування належать до допоміжного виробництва.

Склад цехів і служб, які реалізовують виробничий процес виготовлення виробу, форми їх взаємозв'язків формують виробничу структуру.

Виробничі комплекси з повним життєвим циклом продукції (табл. 4.4) містять також науково-дослідницькі підрозділи. Головні рівні типової виробничої структури: виробництво - цех - дільниця - бригада - робоче місце (рис. 4.15).

Таблиця 4.4. Виробнича структура дослідного виробництва (приклад)

Рис. 4.15. Типізація виробничих структур [29]

З метою встановлення послідовності роботи цехів і служб виробництва складається графік запуску-випуску виробу. Під час складання цього графіка робиться розгорнутий розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення виробу ланцюжковим методом у порядку, зворотному руху виробничого процесу. Від терміну передачі зразка виробу на випробування визначається час циклу загального складання, агрегатного складання тощо. Далі уточнюються цикли виконання окремих операцій, паралельне їх виконання з метою мінімізації загального циклу. Робота решти служб узгоджується з планами та потребами головних цехів на основі випередження термінів початку робіт у них.

Вибір структурних рішень у виробництві пов'язаний, насамперед, з такими факторами як:

- формою спеціалізації та кооперації підрозділів;

- потужністю та масштабами виробництва;

- технічним рівнем виробництва;

- організацією внутрішнього середовища.

Складність виробу та складність виробництва формують орієнтацію виробничих підприємств і безпосередньо впливають на ухвалення структурних рішень.

Розвиток техніки та технології призводить до змін:

- форм організації виробничих процесів та їх структури;

- пропорцій між фазами (стадіями) виробництва;

- ступеня змінюваності продукції (технології) або її модифікації. Науково-технічний прогрес також сприяє впровадженню гнучких виробничих систем, що у свою чергу сприяє їх об'єднанню на основі автоматизації всіх фаз життєвого циклу товару.

Організаційне середовище та елементи, які її формують, наприклад, організаційна (управлінська) культура виробництва, корпоративні принципи, характеризують потенційні можливості розвитку внутрішньої виробничої структури та створюють передумови для формування нових структурних підрозділів.

Глобалізація виробничої бази та розвиток продуктивних сил передбачає розміщення нових виробництв у регіонах (країнах), де можливо забезпечити мінімум витрат в першу чергу за рахунок дешевих ресурсів і наближеності до ринку споживання.