Пацієнтам з ХСН, систолічною дисфункцією ЛШ та з синусовим ритмом дигоксин показаний для зниження ризику госпіталізаційу зв'язку з декомпенсацією гемодинаміки у тих випадках, коли, незважаючи на прийом ІАПФ, діуретинів та β-блокаторів, їх клініко-функціональний стан відповідає IIHV ФК за NYHA. Якщо на фоні зазначеної комбінованої терапії, що включає дигоксин, клінічний стан хворого вдається поліпшити до Il ФК, підтримуючий прийом дигоксину має бути продовжений.
Добові дози дигоксину під час XCH за нормального рівня креатиніну плазми звичайно становлять 0,125-0,25 мг, в осіб похилого віку 0,0625-0,125 мг. Підтримуюча добова доза дигоксину понад 0,25 мг не рекомендується, оскільки це може спричинити підвищення летальності.
Якщо у пацієнтів з ФП підтримуюча доза дигоксину 0,25 мг на добу не забезпечує належного контролю частоти шлуночкових скорочень (нормосистолії), треба не збільшувати її, а комбінувати дигоксин з β-блокатором.
Строфантин та корглікон не передбачені чинними стандартами лікування ХСН, отже їх не слід застосовувати.
Препарати, які показані окремим категоріям хворих
Спіронолактон призначається тимчасово у фазі активної діуретичної терапії для калійзберігаючого і діуретичного ефекту або тривало (12,5-25 мгна добу) за XCH III-IV ФК для поліпшення прогнозу виживання.
APAII рекомендують у випадках непереносності ІАПФ в дозі 12,5 мг на добу. Через тиждень дозу збільшують вдвічі, ще через тиждень знову подвоюють. Контроль такий самий, як і для ІАПФ.
Амиодарон призначають для лікування та профілактики ФП та шлуночкових аритмій високих градацій. Препарат можна успішно комбінувати з блокаторами β-адренорецепторів. Підтримуючі дози 100-300 мг на добу мають мінімальний ризик побічних ефектів.
Периферичні вазодилататори (нітропрусид натрію і нітрати) як до поміжні засоби призначають на короткий термін (до кількох діб) за декомпенсації у випадку легеневого застою і лівошлуночкової недостатності. Нітропрусид натрію вводять в/в в початковій дозі 0,1-0,2 мкг/кг/хв. за 1 хв. з подальшим її підвищенням до досягнення клінічного ефекту. Нітрогліцерин – 20-30 мкг/хв. з поступовим (за необхідності) підвищенням дози до 50-100 мкг/хв. ПІД постійним контролем гемодинаміки. Можна призначити сублінгвальну й аерозольну форми нітратів, а також їх пролонговані форми.
Неглікозидні інотропні засоби (НІЗ) використовують на кінцевій клінічній стадії XCH за рефрактерності до всіх медикаментів.
Допамін як ізотропний засіб застосовується у хворих в кінцевій клінічній стадії XCH за наявності в них артеріальної гіпотензії та олігурії інфузійно в дозах 3-5 ммг/кг/хв. Добутамін можна призначати рефрактерним до лікування стандартними засобами хворим в цій стадії, переважно з наявністю гіпотензії, у дозах від 2-3 до 15-20 ммг/кг/хв. Тривалість безперервної інфузії не має перевищувати 48-72 год. внаслідок розвитку тахіфілаксії. Левосимендан чинить позитивну ізотропну та системну вазодилатуючу дію і може застосовуватися хворими з ознаками низького серцевого викиду та рівнем CAT понад 85 мм рт. ст. Порівняно з іншими НІЗ левосимендан характеризується найнижчим ризиком виникнення життєво небезпечних шлуночкових аритмій. Болюсно вводять 12-224 ммг/кг протягом 10 хв. з наступною інфузією 0,05-0,2 ммг/кг/хв. протягом 24 год.
Інгібітори фосфодіестерази (ФДЕ) – амрінон – в/в болюсно 0,75 мг/кг, потім 5-10 мкг/кг за 1 хв. до кількох діб.
Непрямі антикоагулянти призначають для профілактики тромбоцитоутаорення для постійного прийому хворим з постійною або пароксизмальною формою ФП, перенесеним тромбоемболічним епізодом будь-якої локалізації, з мобільним тромбом у порожнині ЛШ, з неоперованим гемодинамічно значущим мітральним стенозом.
Прийом непрямих антикоагулянтів слід супроводжувати регулярним моніторингом MHB (має бути у межах 2,0-3,0) або, за неможливості, ПТІ (має бути у межах 50-60).
Пацієнтам з ХСН, що перенесли інфаркт міокарда, з метою його вторинної профілактики рекомендований постійний прийом аспірину (100-325 мг на добу) або непрямих антикоагулянтів. Водночас аспірин не слід застосовувати хворим, схильним до повторних госпіталізацій з приводу застійної декомпенсації кровообігу, оскільки тривалий прийом збільшує її ризик.
AK ДГП-ряду (амлодипін та фелодипін) на додаток до стандартного лікування хворих із хронічною систолічною CH не поліпшують, але й не погіршують прогноз виживання. Тому ці препарати можна призначати як антигіпертензивнийі/або антиангінальний засіб у тих окремих випадках, коли на фоні стандартного лікування XCH (ІАПФ, (3-блокатори, діуретики) лишається не контрольованим рівень AT або коли попри комбінацію стандартного лікування з нітратами зберігається стенокардія.
Трансплантація серця показана хворим з XCH IV ФК у разі рефрактерності до всіх методів лікування і за відсутності протипоказань.
Лікування хворих із XCH і збереженою систолічною функцією ЛШ
XCH зі збереженою систолічною функцією ЛШ (ФВ >45%) може бути у випадку діастолічної дисфункції ЛШ, за наявності механічної перешкоди наповненню шлуночків, ізольованої ПШ недостатності, клапанних регургітацій, брадисистолії. Лікувальна тактика складається з адекватного впливу на основне захворювання, усунення або зменшення симптомів застійної CH шляхом оптимізації ЧСС і гемодинамічного розвантаження серця.
Рекомендуються обережність у призначенні діуретинів і вазодилататорів (можливе зменшення серцевого викиду) і відмова від серцевих глікозидів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні класифікації та стандарти лікування захворювань внутрішніх органів. Невідкладні стани в тера» автора Мостовой Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хронічна серцева недостатність“ на сторінці 6. Приємного читання.
