Визначення
Синдром апное-гіпопное сну (САГС) (синоніми: синдром сонного апное – ССА, синдром нічних апное – СНА) – патологічний стан, коли у пацієнта виникають повторні короткочасні зупинки дихання довше ніж на 10 с і частіше ніж 5 разів за годину внаслідок повної або часткової обструкції дихальних шляхів під час сну за збережених або відсутніх дихальних зусиль, що призводить до гіпоксемії та гіперкапнії, гіпоксії мозку, вентиляційно-перфузійних розладів, порушення серцевого ритму та розладів сну.
Апное – це повна зупинка реєстрованого носоротового потоку дихання або зменшення носового повітряного потоку більше ніж на 90% від початкового і тривалістю не менше 10 с, обумовлені спаданням дихальних шляхів на рівні глотки зі збереженими дихальними зусиллями (обструктивний тип) або за їх відсутності (центральний тип).
Гіпопное – це респіраторні події, що характеризуються частковим зниженням (більше ніж на 30% від початкового рівня) носоротового повітряного потоку, зменшенням його амплітуди більш ніж на 50% разом з десатурацією на 3-4% і тривають не менше 10 с.
Коментар: Апное та гіпопное в комплексі називають дихальними розладами. Згідно з Міжнародною класифікацією розладів сну (2001) САГС належить до групи основних порушень сну – диссомній (зокрема, внутрішніх порушень сну), оскільки саме під час сну спостерігаються досить тривалі періоди, коли людина перестає дихати, – так звані апное.
Хронічний САГС за відсутності лікування є чинником ризику розвитку серйозних коморбідних станів – таких, як кардіоваскулярні і цереброваскулярні захворювання, запальні, метаболічні, когнітивні і психічні зміни. Окремо розглядається поєднання САГС і ХОЗЛ – "синдром перехресту" (overlapesyndrome), коли виникає взаємне обтяження двох складових. Нічна гіпоксемія через комбінацію стійкого обструктивного синдрому під час ХОЗЛ і нічних апное значно перевершує гіпоксемію в разі лише однієї з вказаних патологій. У таких пацієнтів всі показники механіки дихання і газообміну гірші, ніж в роздільних групах, і частіше розвиваються такі ускладнення, як ЛГ, правошлуночкова недостатність і гіперкапнія.
Потрібне комплексне лікування всіх виявлених порушень. Так, у поєднанні нелікованого САГС і БА, ХОЗЛ, АГ або ЦД 2 типу часто криються невдачі терапії цих захворювань. Навпаки, адекватне лікування САГС відповідно до ступеня тяжкості долає і резистентність супутніх захворювань. Отож діагностика і лікування цього синдрому важливі й актуальні в загальноклінічному аспекті.
Поширеність COAC складає 5-7% від усього населення старше 30 років. Тяжкими формами захворювання страждають близько 1-2% із зазначеної групи осіб. У осіб старше 60 років частота COAC значно зростає і становить близько 30% у чоловіків та близько 20% у жінок. У осіб старше 65 років частота захворювання може досягати 60%.
САГС діагностується у 4% чоловіків та у 2% жінок (переважно в менопаузі), тяжкі форми спостерігаються у 1-2%.
Залежно від патогенетичних механізмів розрізняють три типи САГС.
Центральний тип зустрічається рідко і визначається як недостатність повітряного потоку внаслідок тимчасової відсутності імпульсу з ЦНС до м'язів, що регулюють вдих, для активації дихального зусилля. Буває в осіб з порушеннями центральних механізмів регуляції дихання, асоціюється з глибоким, нерідко анатомічним пошкодженням ЦНС та її провідних шляхів.
Периферичний тип (синоніми: обструктивний тип, синдром обструктивного сонного апное – COCA) характеризується хропінням, періодичним спаданням верхніх дихальних шляхів на рівні глотки та зупинкою легеневої вентиляції на тлі збережених дихальних зусиль, зниженням рівня кисню в крові, грубою фрагментацією сну та надлишковою денною сонливістю. Це потенційно загрозливий стан з розвитком зупинок дихання триваліше 10 c і частіше ніж 15 на год. Перекривається потік повітря на рівні верхніх дихальних шляхів, тому повітря, що видихається, попри екскурсії грудної клітки і живота не досягає легень,– тобто йдеться про недостатність повітряного потоку попри тривале дихальне зусилля.
Змішаний тип – патологічний стан з ознаками обох попередніх типів.
Фактори ризику
• 1. Анатомічні: кісткові аномалії розвитку (мікрогнатія, ретрогнатія, аномальне розташування під'язикової кістки, травма кісток носа та щелеп), перифарингеальна жирова інфільтрація, збільшення розмірів м'якого піднебіння, язика, аденоїдна гіперплазія, гіпертрофія мигдаликів, пухлини та кісти глотки, ектопія щитоподібної залози, запальні зміни м'яких тканин, акромегалія, макроглосія.
• 2. Функціональні: нервовом'язові розлади (поліомієліт, боковий аміотрофічний склероз, м'язова дистрофія, бульбарна дисфункція), гіпотиреоїдизм, алкогольна інтоксикація, застосування міолітичних засобів (седативних препаратів, транквілізаторів, наркотичних та інших психотропних ліків тощо).
• 3. Патофізіологічні особливості, які сприяють колапсу верхніх дихальних шляхів під час сну: ожиріння (більше 120% від ідеальної маси тіла), збільшення охвату шиї (понад 43 см для чоловіків, понад 40 см для жінок), викривлення шиї, назальна обструкція, сон на спині (язик зміщується назад, порушуючи прохідність дихальних шляхів).
• 4. Статеві особливості (чоловіча стать, період постменопаузи у жінок).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні класифікації та стандарти лікування захворювань внутрішніх органів. Невідкладні стани в тера» автора Мостовой Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Синдром апное-гіпопное сну“ на сторінці 1. Приємного читання.
