Визначення
Саркоїдоз (синоніми "хвороба Бека", "хвороба Бен'є-Бека-Шаумана", "доброякісна лімфогранульома") – системне доброякісне захворювання невідомої етіології, яке характеризується розвитком тканинних реакцій продуктивного типу з формуванням епітеліоїдноклітинних гранульом без казеозуз подальшим утворенням інтерстиціального фіброзу.
Коментар: Саркоїдоз за своїми морфологічними ознаками належить до групи гранульоматозів – патологічних процесів різноманітної етіології, що проявляються поліморфними клінічними синдромами та варіантами тканинних реакцій, різною чутливістю до терапії та переважанням загальної домінуючої гістологічної ознаки – наявністю гранульом, порушенням імунологічного гомеостазу, схильністю до хронічного перебігу, іноді із численними рецидивами, а також системним ураженням кровоносних судин (васкулітами).
Саркоїдозу властиві різноманітні клінічні прояви, які виникають на різних етапах перебігу захворювання і залежать від локалізації уражень, тривалості хвороби та її фази. Серед наслідків саркоїдозу, які впливають на клінічну картину, виділяють розсмоктування, сухий або вологий некроз з утворенням тканинного дефекту, нагноєння, фіброз з утворенням фіброзного вузла (рубця), ріст гранульоми з формуванням псевдопухлин.
Клінічні прояви саркоїдозу включають 2 групи симптомів: 1) симптоми загального характеру (ознаки інтоксикації – гіпертермія, кволість, втомлюваність, зниження працездатності та інші); 2) симптоми, обумовлені ураженням певного органа або кількох органів (їх поділяють на 2 групи – за зв'язком із ураженням органів дихання чи інших органів в разі позаторакальних форм саркоїдозу).
Клінічна діагностика
• 1. Саркоїдоз органів дихання (внутрішньогрудних лімфатичних вузлів – 8%, легень та внутрішньогрудних лімфатичних вузлів – 90%, легень – 2%) характеризується неспецифічними ознаками: задишка, кашель, частіше без виділення харкотиння, біль у грудях, симптоми стиснення бронхів; за хронічного перебігу у випадку бронхіальної обструкції та фіброзних змін в легенях і емфіземи поряд із задишкою напади експіраторної ядухи. Саркоїдне ураження бронхів – картина бронхіту (обструктивного або необструктивного), плеври (10%) – симптоми плевриту (фібринозного або ексудативного) міждольового (частіше) та пристінкового, залишкові явища перенесеного плевриту (плевральні нашарування, міждольові тяжі).
• 2. Саркоїдне ураження інших серозних оболонок – накопичення рідини в порожнині перикарду та асцит.
• 3. Ураження периферичних лімфатичних вузлів (23,7%) – залучення шийних, підключичних, підпахвинних, пахових лімфатичних вузлів або карти на генералізованого ураження всіх груп лімфатичних вузлів (збільшені у розмірах, щільноеластичної консистенції, рухомі, не пов'язані із сусідніми тканинами, без утворення нориць та змін шкіри, що їх покриває).
• 4. Саркоїдне ураження печінки (5-50%) та селезінки (15-25%) – розвито" гепатолієнального синдрому зі змінами конфігурації живота, відчуттям важкості у правому та/або лівому підребер'ї. Можлива ізольована спленомегалія "німого" перебігу або з розвитком синдрому гіперспленізму.
• 5. Ураження опорно-рухового апарату (5-25%) характеризуються бідністю клінічних симптомів (осалгії, міалгїї, артралгії, рідко ексудативні ураження – артрити, синовіїти, бурсити) та типовими рентгенологічними змінами з розвитком множинних вогнищ розрідженої кісткової тканини у фалангах пальців кистей та стоп, кістоподібних оститах хребців, кістках черепа, довгих трубчастих кістках. Множинні зміни кистей описані в літературі як множинний кістоподібний остит Морозова-Юїглінга-Пертеса.
• 6. Ураження слинних залоз (підщелепних, під'язичних, навколовушних) характеризується помірним їх збільшенням, болючістю, тривалим, стійким перебігом.
• 7. Ураження очей (8-60%) – розвиток іриту, іридоцикліту, сухий кератокон'юнктивіт безболісного перебігу із слабкими запальними змінами практично без порушення зору – яскрава та демонстративна ознака саркоїдозу поряд із ураженням шкіри. Сполучення паротиту з ураженням очей саркоїдної генези – увеїтом або іридоциклітом – отримало назву синдрому Xeepфордта.
• 8. Ураження шкіри (5-25%) – вузлувата еритема, lupus pernio, бляшки, підшкірні вузлики, найчастіша локалізація – гомілки. Сполучення збільшення внутрішньогрудних лімфатичних вузлів з вузлуватою еритемою, болями в суглобах, підвищенням температури тіла носить назву синдрому Лефгрена.
• 9. Ураження нирок (5-25%) характеризується розвитком гіперкальціурії, нефролітіазу, кальцинозу нирок, хронічної ниркової недостатності (ХНН).
• 10. Рідкісні форми локалізації саркоїдних гранульом (1-10%) – у ПЗ (картина хронічного рецидивуючого панкреатиту за/без порушення функції екзо- та ендокринного апарату, больовий синдром залежить від фази, локалізації та розміру гранульоматозного процесу), в міокарді (КМП, аритмія, блокади серця), в ЦНС (міопатія, невропатія, менінгіт, симптоми вогнищевого ураження головного мозку).
Додаткові методи в діагностиці саркоїдозу
Основними завданнями діагностики саркоїдозу є виділення типового клініко-рентгенологічного симптомокомплексу, гісто- або цитологічна верифікація діагнозу, визначення активності патологічного процесу.
• 1. Рентгенологічний метод: оглядова рентгенографія ОГК та томо- або зонографія середостіння в прямій проекції, а також томографія серединних шарів легень у вертикальному положенні хворого, в боковій та косій проекції під кутом 55°, КТ. Варіанти рентгенологічних симптомокомплексів саркоїдозу легень: 1) внутрішньогрудна аденопатія, 2) дисемінований, 3) пневмонічний, 4) інтерстиціальний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні класифікації та стандарти лікування захворювань внутрішніх органів. Невідкладні стани в тера» автора Мостовой Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Саркоїдоз“ на сторінці 1. Приємного читання.
