Розділ «Тема 13. Лікарські рослини та сировина, які містять алкалоїди»

До алкалоїдів фенілалкіламіпових основ відносяться L-ефедрин та D-псевдоефедрин (знаходяться в зелених гілках ефедри двоколосої із родини ефсдрові).

До ациклічних алкалоїдів відносять сферофізин, який міститься у сферо- фізі солонцевій.

З трополонових алкалоїдів найбільш відомі колхіцин, колхамін та колхіциїн, які знаходиться у пізньоцвіті осінньому (родина мелантієві).

З інших, менш відомих алкалоїдів, слід згадати гармалін, гармалон, гармін (у всіх частинах та насінні гармали звичайної); аконітин, зонгорин, моноацетил- зонгарин (у коренеплодах аконіту отруйного); йєрвин, псевдойєрвин, рубеверин, рубейєрвин, протовератрідин (у всіх частинах рослини чемериці Лобеля).

Слід відмітити, що алкалоїди наділені рядом негативних властивостей. При їх вживанні розвивається пристрасть, медикаментозна залежність (наркоманія). Більшість із них – сильні отрути, здатні викликати отруєння із летальним наслідком.

У зв'язку з цим алкалоїдну сировину зберігають за списком Б, за виключенням насіння чилібухи та бульбоцибулин пізньоцвіту прекрасного та пізньоцвіту осіннього, які відносяться до списку А.

Чисті алкалоїди зберігають за списком А, а комплексні препарати за списком Б.

Найбільш розповсюдженими рослинами, які містять алкалоїди, серед рослин, дерев і кущів є: барбарис звичайний, барвінок малий, беладонна звичайна, блекота чорна, дурман звичайний, ефедра двоколоса, жовтозілля широколисте, мак снотворний, перець стручковий, плаун баранець, пізньоцвіт осінній, раувольфія зміїна, ріжки пурпурові, скополія карніолійська, термопсис ланцетовидний, чемериця Лобеля, чилібуха, чистотіл звичайний.

Барбарис звичайний (Berberis vulgaris L.)

Кущ родини Барбарисові (Berboridaecae) висотою до 2,5 м з міцною кореневою системою і розгалуженими гілками, вкритий трироздільними колючками і вкороченими бічними пагонами. Листки оберненояйцеподібні чергові, по краю гостро-пильчасто-зубчасті. Світло-жовті, правильні двостатеві шестипелюсткові квітки зібрані у пониклі пазушні китиці. Цвіте у травні-червні. Плід – яскраво-червона довгаста кисла ягода з 2-3 насінинами.

Поширення. Росте у лісах і чагарниках, по узліссях, на кам'янистих і вапнякових схилах, цілині, пісках, по балках і річкових долинах, на відкритих сухих місцях у західних і південних районах Європейської частини, на Кавказі та по всій території України.

Інші види. Використовують барбарис амурський (В. amurensis Rupr.).

Заготівля. Як лікарську сировину заготовляють листя і корені.

Хімічний склад. У рослині містяться алкалоїди – у коренях до 1 %, у корі коренів – до 1,5 %. У корі коренів є алкалоїди: берберин, бербамін, пальматин, репандин, атрорицин, ятрорицин, оксіакантин, колумбамін. У плодах є вітамін С (164 мг%), вуглеводи, яблучна, винна, лимонна та інші кислоти, в листі – берберин, ефірна олія, дубильні речовини, вітаміни С, К, Е.

Застосування. Берберин викликає збільшення виділення жовчі та її розрідження, знижує тонус жовчного міхура, посилює відтік жовчі, знижує болі, має антибактеріальні та фунгостатичні властивості. Препарати барбарису застосовують як жовчогінні засоби при гепатитах, холециститі, гепатохолециститі, жовчнокам'яній хворобі, дискінезії жовчних шляхів. Настоянка викликає скорочення м'язів матки та звуження її судин, має кровоспинну дію, підвищує зсідання крові, тому її використовують при атонічних та гіпотонічних кровотечах у післяпологовому періоді, кровотечах при запальних процесах. Протипоказана при кровотечах, пов'язаних з дисфункцією яєчників та затримці у матці частин дитячого місця.

Вживають 20 % настоянку листя на 40 % спирті по 30-40 крапель 3 рази на день впродовж 2-3 тижнів.

Корені й кору використовують при захворюваннях печінки, жовтяниці, запаленні нирок і сечового міхура, нирковокам'яній хворобі, ревматизмі, подагрі, проносі, для зупинки кровотеч, збудження апетиту 1 ст. л. сировини, заливають 1 склянкою окропу, настоюють 20 хв. і п'ють по 0,5 склянки 3-4 рази на день.

З листя барбарису виготовляють настоянку кровоспинної дії, яку застосовують при атонії матки.

З коренів, а також із лубу кори Бархату амурського (Phellodendron amurense Rupr.) родини Рутові (Rutaceae) добувають берберину бісульфат, як жовчогінний засіб. Призначають при хронічному гепатиті, гепатохолециститі, холециститі, жовчнокам'яній хворобі по 5-10 мг перед їжею 3 рази на день впродовж 2-4 тижнів. Протипоказаний при вагітності. Випускають в таблетках по 0,005 г. Список Б.

У народній медицині застосовують при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (закрепах і спастичному коліті), неврастенії, для угамування спраги, при подагрі, ревматизмі, люмбаго, як потогінний й жарознижувальний засіб. Беруть 1 ч. л. листя або квіток, заливають 1 склянкою окропу, настоюють 20 хв., або 1 ч. л. кори заливають 1 склянкою окропу, кип'ятять, охолоджують, вживають по 1 склянці 2 рази на день – вранці та ввечері. Цим настоєм кори полощуть рот. Відвар листя п'ють при цинзі, проносах, дизентерії. Плоди вживають при гострих захворюваннях шлунково-кишкового тракту, особливо при проносах і блюванні у вагітних, а також при запаленні легенів, пропасниці, кашлі, для зміцнення м'язів серця, при неврастенії. З плодів одержують сік і приймають всередину по 1-2 ст. л. на день. Його також використовують при запаленнях ротової порожнини й горла у вигляді полоскання і при відкритих ранах. Відвар кори застосовують при ревматизмі, пропасниці, захворюваннях ротової порожнини й ока, для посилення потовиділення та ін.