Розділ «2.1.4. Гнильна (гнилісна) інфекція»

Клініка. Загальні симптоми – симптоматика ендотоксикозу (див. "Загальні питання хірургічної інсектології"). Місцеві симптоми. Стінки і дно рани сірі, брудно-червоні з ділянками некрозу, щедрий гнійно-геморагічний, сіро-зелений або брудно- коричневий, сморідний ексудат з пухирцями газу і краплями жиру, безструктурний детрит сірого або сіро-зеленого кольору (іноді з чорними або коричневими ділянками), набряк і крепітація тканин, гіперемія шкіри в ділянці рани. При несприятливому перебігу кількість ексудату зменшується, збільшується площа ділянок некрозу (Рис.2.13)[1].

Гангренозно-гнилісний парапроктит – гангренозно- гнилісний розпад клітковини сіднично-прямокишкової і тазовопрямокишкової впадин з поширенням процесу в підшкірну клітковину і м'язи сідничної ділянки. Супроводжується тяжким ендотоксикозом. Має блискавичний перебіг.

Анаеробний целюліт. Місцево – серозне запалення, швидке прогресування запалення і некрозу по жировій клітковині. Можливий перехід некрозу на оточуючі утворення. Тяжкий ендотоксикоз. Шкіра гіперемована з синюшно-багряними плямами.' Некроз шкіри. Аналогічні зміни виникають при діабетичній флегмоні стопи.

Анаеробний (некротичний) фасцит. Швидко прогресуючий гнійно-гнильний запальний процес поверхневої фасції і вторинні запальні і некротичні зміни клітковини і шкіри. Зовнішні ознаки виражені слабо і не відповідають широті внутрішнього руйнування. Токсемія на 1-2 дні випереджає розвиток місцевих симптомів. Аналогічні зміни виникають при діабетичній флегмоні стопи.

Анаеробний міозит (міонекроз). Починається непомітно після травми або операції. Локальні симптоми можуть бути чіткими або невираженими. Ексудат – серозний або серозно- геморагічний. Ендотоксикоз. Вогнище некрозу невеликих розмірів. Швидке розповсюдження запальних явищ на сполучнотканинні прошарки м'язів. Аналогічні зміни виникають при діабетичній флегмоні стопи.

Таблиця 2.7

Відмінності гнильної флегмони і анаеробної клостридіальної інфекції (Ф.Х. Кутушев (1978) в модифікації)

За клінічними проявами гнильна інфекція нерідко нагадує газову гангрену, однак відрізняється від останньої по ряду ознак, (табл. 2.7). Ускладнення – арозивні кровотечі (при близькому розташуванні магістральних судин). Діагностика – оцінка клінічних проявів, обставин виникнення, перебіг бактеріоскопія (мазок за Грамом), газова хроматографія (нелеткі жирні кислоти), виділення збудників (анаеробів) в лабораторії.

Лікування потрібно починати негайно і проводити комплексно, як при сепсисі. Радикальна хірургічна обробка вогнища включає висічення нежиттєздатних тканин, усунення кишень, запливів , адекватне дренування. Місцеве лікування у післяопераційному періоді: дренування, постійне зрошування та тривале промивання антисептиками (особливо окислювачами), застосування сорбентів і осмотично-активних речовин. Загальне лікування (див. "Загальні питання хірургічної інфекції"). Нерідко (коли інфекція охоплює життєво важливі органи або декілька анатомічних ділянок і не має тенденції до обмеження) проводять паліативні операції – розтин і декомпресія тканин, обмежуючі розрізи, видалення і перев'язка вен, дренування гнійника. Лампасні розрізи мають допоміжне значення. При прогресуванні гнильного розпаду, поширенні процесу за межі первинної рани показана ампутація. При целюліті і міозиті, коли довго відсутнє виражене вогнище некрозу, показана рання операція (розріз і дренування, обмежуючий або "перегороджуючий" розріз). Цей стан є єдиним показом до обколювання антибіотиків.

Прогноз завжди серйозний. Успішний результат можливий тільки в умовах вчасно початої терапії.

Профілактика – правильна організація екстреної допомоги при травмах і гострих хірургічних захворюваннях, рання і повноцінна хірургічна обробка, правильна організація лікування хворих на цукровий діабет та облітеруючі захворювання судин.