Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень вантажів

Правове регулювання міжнародних перевезень

• 2. За неявних (неочевидних) втрат і пошкоджень претензію заявляє вантажоодержувач: у письмовій формі не пізніше, ніж через сім послідовних днів з моменту здавання (пункт 4 статті 23). У претензії обов'язково зазначається загальний характер втрат або пошкоджень і має бути доведено, що втрати або пошкодження нанесені під час перебування вантажу в розпорядженні перевізника.

• 3. У випадку нанесення вантажоодержувачеві збитків, спричинених затриманням у доставці вантажу, він заявляє претензію перевізникові впродовж 21 послідовного дня з моменту здавання вантажу. Перевізник не зобов'язаний відшкодовувати збитки, пов'язані зі затриманням у доставці вантажу, якщо в зазначений термін претензію йому не подано. На вантажоодержувача покладено тягар доведення пред'явлення у термін названої претензії (пункт 5 статті 23).

Конвенція не містить жодних положень про позбавлення правомочної за договором особи права на позов за неподання претензій. Пред'явлення або непред'явлення претензій не змінює прав і обов'язків сторін, а також презумпцію вини перевізника. Отже, подання претензій слугує лише цілями досудового вирішення спорів. Виняток становить пред'явлення претензій унаслідок порушення термінів доставки вантажу: неподання претензії впродовж 21 дня звільняє перевізника від відшкодування збитків за цією підставою.

Термін позовної давності - протягом року (пункт 1 статті 24). Він починає спливати з того дня, коли вантаж зданий або повинен бути зданий вантажоодержувачеві. День, з якого починає нараховуватися строк позовної давності, в цей термін не вводять. Термін позовної давності може бути продовжений особою, котрій подано позовну вимогу (пункт 2 статті 24). Припинення або переривання терміну позовної давності регулює законодавство держави, що застосовується до договору перевезення (пункт 3 статті 24).

Додаткові положення Конвенції викладені в розділі VIII (статті 26-29). Тут містяться правила стосовно загальної аварії (стаття 26), відповідальності за збитки, заподіяні ядерним вибухом (стаття 27), визначені поняття і зміст розрахункової одиниці - одиниці спеціальних прав запозичення (стаття 28).

Основною в цьому розділі потрібно вважати статтю 29, де зазначені положення про застосовне національне право до договору міжнародного перевезення вантажу внутрішніми водними шляхами. У пункті 1 згаданої статті наголошено, що за відсутності в Конвенції належних положень договір перевезення в цій його частині (частинах) регулюють норми застосовного національного права, причому застосовне право може бути вибране сторонами договору. В пункті 2 наведено основне правило визначення застосовного національного права. У випадку, коли сторони не дійшли згоди з цього питання, застосовуватимуть законодавство держави, де розташоване основне комерційне підприємство перевізника в момент укладання договору, за умови, що в цій державі:

• є також порт завантаження; або

• місце прийому вантажу до перевезення; або

• порт розвантаження; або

• місце доставки вантажу; або

• основне підприємство вантажовідправника (пункт 2 статті 29). Якщо жодна з перелічених умов не виконується, питання про

застосовне право розв'язують на основі колізійних норм закону держави суду, де розглядається справа за конкретним договором перевезення.

Конвенція намагається врегулювати питання про застосовне право для випадків, коли у перевізника немає підприємства на суші й договори перевезення він укладає на борту судна (пункт З статті 29), за умови, безперечно, недосягнення сторонами угоди з цього питання.

Окремі аспекти про застосовне право були визначені статтею 10. Вони торкалися моменту, місця, умов і тривалості операцій про вивантаження та здавання вантажів у порту призначення, а також можливості здійснення перевізником заставного права й утримання вантажу стосовно сум, належних перевізникові. Визначення застосовного права за державою порту розвантаження щодо названих операцій означає відсилання до звичаїв порту розвантаження, а не закріплення застосовного права порту розвантаження до всього договору перевезення. Відсилання до застосовного національного права з цих питань, тобто до звичаїв портів, характерне і для морських перевезень.

Сфера застосування. Розділ IX Конвенції - "Сфера застосування". Він складається зі статей 30-32. На початку тексту Конвенції вміщена стаття 2 з подібною назвою "Сфера застосування", де зазначено, які договори перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами підпадають під юрисдикцію Конвенції.

Розділ IX, однак, зауважує можливість кожної країни -учасниці розширювати або звужувати географічні та басейнові межі використання Конвенції, а також застосовування її положення до договорів перевезення з іншими істотними умовами, аніж визначених спочатку в документі. Наприклад, стаття ЗО (вона також називається "Сфера застосування") дозволяє державі-учасниці не застосовувати Конвенцію до певних її водних шляхів, на котрих не поширюється режим міжнародного судноплавства і котрі не зв'язують між собою інші міжнародні водні шляхи. Кожна договірна держава може заявити у момент підписання або ратифікації про розширення сфери застосування Конвенції на національні перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, а також перевезення вантажів на безвідплатній основі (стаття 31). Стаття 32 передбачає можливість державам-учасницям робити взаємні регіональні застереження про обмеження відповідальності перевізників.

Завершальні положення (статті 33-39) містить розділ X Конвенції. Варто звернути увагу на те, що учасниками конференції можуть бути лише європейські держави, котрі мають внутрішні водні шляхи (пункт 1 статті 34). Окрім того, міститься відсилання на додаткові протоколи до Конвенції - № 1 і № 2 (стаття 33). Кожна держава-учасниця може також заявити у момент приєднання до Конвенції про приєднання до одного чи обох протоколів.

Протокол Л/р 1 до Конвенції стосується термінів завантаження та розвантаження і демереджа під час перевезень внутрішніми водними шляхами. Він складається з восьми статей. Головна мета положень і правил - визначення термінів, пунктів і нормативів завантаження та вивантаження.

У випадку, коли в договорі не зазначено інше, обов'язок завантаження покладають на вантажовідправника, а розвантаження - на вантажоодержувача, причому - в узгоджені в договорі терміни. Якщо в договорі не встановлено інше або за відсутності договірних положень нормативний термін для завантаження чи вивантаження визначено для навалювальних вантажів - не менше 250 т упродовж робочого дня, а для генеральних вантажів - не менше 125 т (стаття 1 Протоколу № 1).

У статті 2 названо пункти завантаження та вивантаження. Так, наголошено на обов'язку перевізника подати судно в пункт завантаження, встановленого вантажовідправником, і пункт розвантаження, зазначеного вантажоодержувачем, за умови, що ці пункти відповідають правилам безпеки. Інакше у перевізника є право зупинитися на будь-якому причалі, враховуючи інтереси вантажовідправника та вантажоодержувача.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень вантажів“ на сторінці 8. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Класифікація міжнародних перевезень

  • Джерела правового регулювання міжнародних перевезень

  • Поняття та сутність договорів міжнародних перевезень

  • Розділ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПОВІТРЯНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу повітряним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень вантажів, пасажирів та багажу

  • Перевізні документи

  • Відповідальність перевізника

  • Протоколи до Варшавської конвенції

  • Гватемальський протокол 1971 р.

  • Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція 1999 р.)

  • Регламентація повітряних перевезень згідно з нормами національного права України

  • Розділ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу і товаробагажу залізничним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень вантажів

  • Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень пасажирів, багажу і товаробагажу

  • Регламентація залізничних перевезень згідно з нормами національного права України

  • Розділ 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу автомобільним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів

  • Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень пасажирів та багажу

  • Регламентація автомобільних перевезень за нормами національного права України

  • Розділ 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ РІЧКОВИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу річковим транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень вантажів
  • Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень пасажирів і багажу

  • Розділ 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ МОРСЬКИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Міжнародно-правове регулювання морських перевезень вантажів

  • Протокол про зміну в Міжнародній конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 р

  • Транспортні документи

  • Міжнародно-правове регулювання морських перевезень пасажирів і багажу

  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ