З усіх інших правил положення Конвенції є імперативними стосовно відповідальності перевізника, фактичного перевізника, їхніх агентів і службовців (пункт 1 статті 25). Кожен виняток, обмеження або посилення відповідальності цих осіб, що встановлене в договорі перевезення, але суперечить положенням Конвенції, визнається недійсним. Не дозволяється також переміщення встановленого Конвенцією тягаря доведення і скорочення термінів подання претензій. Не мають чинності застереження, з яких перевізник стає вигодонабувачем за договором транспортного страхування вантажу.
Принциповими є правила, котрі встановлюють розміри відповідальності (суми відшкодування) за пошкодження, повну або часткову втрату вантажу (стаття 19). До повної втрати вантажу прирівнюється здавання його перевізником неправомочній особі. Розмір відшкодування за втрачений перевізником вантаж уста* новлений так само, як у Гаазько-Вісбійських правилах: сума відшкодування дорівнює вартості вантажу в місці й у день його здавання (вивантаження) в порту призначення (пункт 1 статті 19).
Під вартістю вантажу розуміють його (товару) ринкову ціну, зокрема біржову ціну або звичайну ціну товару того самого характеру і якості, що і в місці здавання (пункт 3 статті 19). Це правило повністю повторює аналогічне, встановлене у Гаазько-Вісбійських правилах.
У випадку, коли мали місце часткова втрата вантажу або його пошкодження (псування), перевізник відшкодовує суму, на яку знизилася вартість вантажу (пункт 2 статті 19).
Конвенція визначила правила відшкодування вартості вантажу, схильного до природного спаду. Перевізник, незалежно від тривалості перевезення, відповідає у розмірах, уже згадуваних нами, лише за частку спаду, що перевищує природний спад вантажу. Норми природного спаду можуть бути зазначені в договорі перевезення, інакше вони повинні відповідати зазначеним правилам і практиці, яка діє в місці призначення вантажу. Йдеться про національні правила та стандарти, котрі визначають природний спад вантажів під час їхнього перевезення внутрішніми водними шляхами.
Якщо інші конвенції в сфері міжнародних перевезень нічого не зауважують про повернення фрахту за втрачений вантаж або його частину, відсилаючи до норм застосовного національного права, то в Будапештській конвенції закладений принципово інший підхід (пункт 5 статті 19). Відшкодування за втрачений чи пошкоджений вантаж не позбавляє перевізника права на отримання фрахту, визначеного договором перевезення або, за відсутності такої угоди, національними правилами чи практикою. Перевізник несе матеріальну відповідальність за перевезений ним вантаж, але не позбавляється винагороди за перевезення незалежно від збереження вантажу.
Конвенція встановила максимальні межі відповідальності перевізника (стаття 20). За ідеологією вони дещо схожі на межі, визначені у Гаазько-Вісбійських правилах.
Перевізник внутрішнього водного транспорту не відшкодовує збитки в розмірі, більшому за встановлений Конвенцією: дві одиниці спеціальних прав запозичення (SDR--СПЗ) за кожен кілограм пошкодженого чи втраченого вантажу або 666,67 SDR за кожне назване в транспортному документі місце й іншу одиницю відвантаження, залежно від того, яка сума більша. Це відповідає правилу, встановленому в підпункті а пункту 5 статті 4 Гаазько-Вісбій-ських правил.
Однак у підпункті b пункту 1 статті 20 Конвенції вперше визначено межу відповідальності перевізника у випадку спричинення збитку контейнерові (ДФЕ) та всьому вантажу в ньому, - 20 000 SDR.
Термін "контейнер" у контексті статті 20 Конвенції має подвійне смислове навантаження. У пункті 2 згаданих статей міститься роз'яснення, що розуміється під "місцем або одиницею відвантаження" для цілей застосування обмеження відповідальності перевізника в розмірі 666,67 SDR38. кожне. Контейнер, разом з піддоном або іншим пристосуванням для об'єднання вантажів, разом з вантажами у них (на них), розглядають місцем чи одиницею відвантаження, якщо це випливає з транспортного документа; за винятком випадків, коли пристосування для перевезення надається перевізником або є його власністю, втрата або пошкодження такого пристосування з вантажем вважається втратою чи пошкодженням всієї одиниці відвантаження. Аналогічні формулювання містяться в Гаазько-Вісбійських і Гамбурзьких правилах.
Проте межа відповідальності за контейнер і вантаж у ньому в розмірі 20 000 SDR за контейнер стосується тільки великотоннажних контейнерів - 20-, 40-, 45-футових та інших контейнерів міжнародного стандарту, які характеризуються за допомогою 20-фу-тового еквівалента. Для інших вантажів, розміщених у пристосуваннях, котрі в накладних або коносаментах також можуть називатися контейнерами, варто застосовувати межу відповідальності 666,67 SDR.
З тексту статті не можна, однак, дійти однозначного висновку, чи стосується згадана межа відповідальності (20 000 SDR) лише 20-футових контейнерів з вантажами у них або будь-яких контейнерів міжнародного стандарту, наприклад, 40-футових.
Обов'язок перевізника доставити вантаж у термін, встановлений у договорі перевезення, а якщо він не був обумовлений, - у розумний термін (правило статті 5 Конвенції). Пункт 3 статті 20 визначає: збитки, спричинені затриманням у доставці вантажу, повинен відшкодувати перевізник. Але розмір відшкодування обмежений величиною фрахту, тобто розміром винагороди перевізникові за договором перевезення. Отже, йдеться тільки про неустойку, а не виплату всіх збитків, пов'язаних з порушенням терміну доставки вантажу.
Однак загальна сума відшкодування і внаслідок пошкоджень та втрат вантажу, і внаслідок затримання в доставці не може перевищувати згаданих меж відповідальності перевізника, котрі є консолідованими й вичерпними. Це правило стосується також консолідовано перевізника, фактичного перевізника, їхніх агентів і службовців. Сукупні виплати зазначених осіб щодо вимог вантажовідправника або вантажоодержувача не можуть перевищувати встановлених меж відповідальності (пункт 5 статті 20).
Конвенція визначила обставини, коли перевізник не має права на обмеження відповідальності (пункт 4 статті 20) і коли він втрачає право на обмеження відповідальності (стаття 21). Так, перевізник не має права на обмеження відповідальності у двох випадках. У першому - вантажовідправник зазначає характер вантажу і його об'єктивно вищу вартість. Якщо ці характеристики вантажу були внесені до транспортного документа і не оспорені перевізником, він не має права на обмеження відповідальності. У другому - сторони можуть окремо домовитися про застосування вищих меж відповідальності перевізника стосовно вантажу.
Втрата прав на обмеження відповідальності, встановлена Конвенцією, пов'язана з нанесенням перевізником збитків унаслідок його дій (бездіяльності).
За загальним правилом (стаття 22) звільнення перевізника від відповідальності, згідно з положеннями Конвенції, можна застосовувати після позову з приводу втрати, пошкодження вантажу або затриманні в доставці, незалежно від того, заснований позов на договорі, делікті або іншій правовій основі.
Претензії і позови розглянуті в Конвенції у розділі VI "Претензійний термін", що складається з двох статтей (статті 23 і 24). Претензії в загальноприйнятому розумінні цього слова названі в Конвенції вимогами.
Конвенція встановила презумовану доказову силу чистого транспортного документа. Прийняття вантажоодержувачем вантажу без застережень у документі до доказу зворотного засвідчує, що вантаж йому доставлений у тій кількості й стані, в якому він був переданий перевізникові для перевезення вантажовідправником (пункт 1 статті 23). Конвенцією визначено різні терміни подання претензій (вимог, застережень) до перевізника за трьома стандартними для транспортного права підставами.
• 1. У випадку очевидних втрат або пошкоджень вантажу право подання претензій має вантажоодержувач. Претензії повинні бути зроблені у письмовій формі не пізніше здавання вантажу перевізником (пункт 3 статті 23). Конвенція передбачає можливість сумісної здачі - приймання вантажу перевізником і вантажоодержувачем (пункт 2 статті 23), тоді претензія може бути заявлена письмово під час сумісного огляду вантажу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень вантажів“ на сторінці 7. Приємного читання.
