Розділ «Bienvenidos a Tejas [221]»

— І я тебе. І я не жартую — бережи себе.

Ралф спустився сходами, щоб допомогти Клоду з півдюжиною поліетиленових пакетів від «Придорожнього раю».

— Їжа вистигла, як я й казав. Та хіба вона мене слухає? Ніколи не слухала й ніколи не слухатиме.

— Згодиться.

— Підігріта курка завжди жорстка. І я взяв картопляне пюре, бо підігріта фрі — це неподобство.

Вони рушили до будинку. Біля сходів Клод зупинився.

— То ви з моєю ма’ добре поговорили?

— Так, — відповів Ралф і загадався, як йому вийти з цієї ситуації.

Виявилося, що Клод сам знайшов вихід.

— Мені не розповідайте. Той чувак наче як може читати мої думки.

— То ти в нього віриш? — спитав Ралф зі щирою ціка­вістю.

— Вірю, що та панна вірить. Та Голлі. А ще вірю, що минулої ночі тут справді хтось був. Тож про що б ви там не говорили, я цього чути не хочу.

— Може, воно й на краще. Але… Клоде? Я вважаю, що хтось один має лишитися на ніч з тобою і твоєю мамою. Певно, лейтенант Сабло погодиться.

— Передчуваєте біду? Бо я зараз нічого не відчуваю, окрім голоду.

— Не зовсім біду, — відповів Ралф. — Просто я подумав, що як станеться щось погане і знайдеться свідок, який скаже, що бачив чоловіка, дуже схожого на Клода Болтона, то в пригоді тобі буде коп, який зможе посвідчити, що ти не виходив із маминого будинку.

Клод замислився.

— Мабуть, не така вже й погана ідея. Тільки в нас немає гостьової кімнати чи чогось такого. Можна диван розкласти, але ма’ інколи встає серед ночі, як не може заснути, і йде до вітальні дивитися телевізор. Полюбляє тих нікчемних проповідників, які завжди криком вимагають пожертв на потреби церкви, — Клод раптом просяяв. — Та біля чорного входу в нас є матрац, і ніч буде тепла. Мабуть, і надворі можна заночувати.

— У «гальтанці»?

Клод вишкірився.

— Точно! Я цю крихітку сам збудував.