Розділ «Мерісвіллська діра»

Аутсайдер
  27 липня   1

Джек прокинувся о четвертій ранку.

Надворі дув вітер, сильно дув, і в Джека все тіло боліло. Не тільки шия, а й руки, і ноги, і живіт, і дупа. Пекло, мов сонячний опік. Він відкинув простирадла, сів на краю ліжка та ввімкнув лампу, що випромінювала хворобливо-жовтувате сяйво на шістдесят ват. Джек оглянув себе й нічого на шкірі не побачив, проте боліло все одно. Біль ішов зсередини.

— Я зроблю, що ти хочеш, — сказав він гостю. — Я їх зупи­ню. Обіцяю.

Відповіді Джек не почув. Гість чи то мовчав, чи то його тут узагалі не було. Принаймні не зараз. А раніше був. У тому клятому сараї. Єдиний легкий, лоскотливий дотик, мало не пещення, та його виявилося достатньо. Тепер Джек сповнився отрутою. Раковою отрутою. І сидячи тут, у цьому сраному мотелі, задовго до світанку, він уже був не так певен, що гість зможе забрати те, чим його нагородив. Але чи був у Джека вибір? Треба спробувати. Якщо не спрацює…

— Застрелюсь?

Від цієї думки йому стало трохи краще. Вихід, якого не було в його матері. Тож він промовив це знову, уже рішучіше:

— Застрелюсь.

І жодних похміль. Не треба буде їхати додому, чітко дотримуючись ліміту швидкості, гальмувати на кожному світлофорі, щоб тебе не зупинили, коли ти знаєш, що видув алкоголю принаймні на 1, а може, навіть 1,2 проміле. Ніяких дзвінків від колишньої, яка нагадує, що він знову спізнився зі щомісячним чеком. Наче він сам не в курсі. Що вона робитиме, як ті чеки припинять надходити? Доведеться їй піти на роботу, хай побачить, як жилося другій половині, хник-хник-хник. Не треба буде сидіти цілими днями вдома й дивитися «Еллен» і «Суддю Джуді» [249]. Ото шкода.

Джек одягнувся й вийшов надвір. Вітер був не те щоб холодний, проте різкий і пробирав до кісток. Коли Госкінз виїхав із Флінт-Сіті, стояла спека, і він не подумав при­хопити із собою куртку. Чи змінний одяг. Чи навіть зубну щітку.

«У цьому твоя суть, любий, — почув він голос своєї благовірної. — Уся твоя суть. Тебе тільки по смерть посилати».

Автівки, пікапи й кілька туристів — усі стягнулися до мотелю, мов цуценята на годівлю. Джек пройшовся критим хідником, подивився, чи синій кросовер докучників нікуди не поїхав.

Автівка була на місці. Докучники лежали по своїх номерах і бачили приємні, безболісні сни. Джек побавив себе фантазією — пройтися від номера до номера й перестріляти їх усіх. Ідея зваблива, проте безглузда. Він не знав, де вони розташувалися, і, без сумніву, хтось, і не обов’язково вождь Докучник, почне відстрілюватися. Це ж, зрештою, Техас, де люди й досі тішилися думкою, що живуть у часи стадників і стрільців.

Краще чекати їх там, де сказав гість. Там він зможе їх перестріляти й бути певним, що йому це зійде з рук. На багато миль навколо — ні душі. Якщо по виконанню роботи гість забере отруту, буде добре. Як не забере, Джек ковт­не дуло свого службового «глока» і натисне на гачок. Уявляти, як наступні двадцять років колишня працюватиме офіціанткою чи на фабриці рукавичок, — це, звісно, забава, але фактор не вирішальний. Джек не хотів відходити так, як його матір, коли за найменшого поруху шкіра починає репатись. Ось вирішальний фактор.

Дрижачи, він сів у свій пікап і рушив до Мерісвіллської діри. Місяць завис над обрієм, мов холодний камінець. Дрож переріс в трясавицю, таку сильну, що Джек кілька разів майнув за уривчасту білу лінію. Нічого страшного, усі фараони курсують Магістраллю 190 чи міжштатним шосе. У цю богоненавидну годину на Рурал-Стар-рут не було ніко­го, крім Госкінза.

Щойно двигун «рема» прогрівся, Джек увімкнув пічку, і стало краще. Біль у нижній половині тіла почав угавати. Зашийок і досі пульсував, мов остання паскуда, і коли чоловік потер там рукою, на долоні лишились пластівці відмерлої шкіри. Він було подумав, що, може, цей біль у зашийку — наслідок звичайного, справжнісінького сонячного опіку, а решту він собі нафантазував. Психосоматика, як ті срані мігрені благовірної. А чи може психосоматичний біль виривати тебе з міцного сну? Джек не знав, та знав, що гість, який ховався за душовою шторкою у ванні, був реальний, а з такими речами краще не гратися. Треба робити точно так, як сказав гість.

Плюс Ралф-Бляха-Андерсон, Джек уже давно на нього мав зуб. Містер Присуду-не-маю, якого усувають від справ, а Джека витягають із рибальської відпустки… у цьому й була суть малого Ралфі, і срати хотів Госкінз на це лайно про адміністративну відпустку. Ралф-Бляха-Андерсон був тою причиною, через яку він, Джек Госкінз, опинився в тауншипі Кеннінґ, а не у своїй маленький хатині на березі, де міг дивитися DVD і пити горілку з тоніком.

Коли Джек повернув біля білборда («ЗАЧИНЕНО, СТЕЖТЕ ЗА ОГОЛОШЕННЯМИ»), його пройняв раптовий здогад: Ралф-Бляха-Андерсон міг його туди послати навмисно! Може, він знав, що там чекатиме гість і що цей гість зробить. Малий Ралфі уже довгі роки хотів позбутися Джека, і якщо прийняти це за основу, то головоломка скла­далася ідеально. Беззаперечна логіка. Тільки малий Ралфі не сподівався, що чоловік із татуюванням може його підставити.

Госкінз бачив три варіанти, як увесь цей пиздець може скінчитися. Імовірно, що гість знищить отруту, яка наразі курсує системою Джека. Це по-перше. Якщо річ у психосоматиці, то зрештою воно само собою мине. Це по-друге. А ще ймовірно, що хвороба справжня і гість не зможе її забрати. Це по-третє.

З містером Присуду-не-маю буде покінчено, який би варіант не випав. Це Джек пообіцяв собі, а не гостю. Андерсон піде на той світ, і решта посунуть за ним. Під чисту. Джек Госкінз, Американський снайпер.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аутсайдер» автора Кінг Стівен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мерісвіллська діра“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи