Розділ «Досудове слухання»

— Ні, — сказав Гові. — Ні, ні, ні.

— Це заради його ж безпеки, — відповів Ралф. — Ти сам бачиш…

— Єдине, що я бачу, — це фотографії на перших шпальтах. Бачу гарячі репортажі по всіх каналах, де мій клієнт ітиме до окружного суду в куленепробивному жилеті, натягнутому поверх костюма. Інакше кажучи, у нього буде такий вигляд, наче його вже засудили. Наручників і так предостатньо.

Семеро чоловіків стояли в залі для відвідин окружної в’язниці; іграшки — позбирані та прибрані до кольорових пластикових коробок, стільці — перевернуті на столах. Террі Мейтленд тримався поруч із Гові. Навпроти них — окружний шериф Дік Дулін, Ралф Андерсон і Вернон Ґілстрап, помічник окружного прокурора. Семюелз уже мав бути в окружному суді й чекати на їхнє прибуття. Шериф Дулін не випускав із рук куленепробивного жилета й мовчав. На жилеті яскравою обвинувальною фарбою були виведені літери «ДВЗОФ» — Департамент виправних закладів округу Флінт. Фіксувальні ремені на застібках-липучках (по одному на кожну руку й один на талію) звисали долі.

Двоє в’язничних наглядачів (назвеш їх охоронцями — і тебе неодмінно виправлять) стояли біля дверей до ве­стибюля, склавши на грудях м’язисті руки. Один із них пильнував Террі, поки той голився одноразовою бритвою, а другий обшукав кишені костюма й сорочки, що їх принесла Марсі, і також не забув промацати шов синьої краватки.

Помічник Ґілстрап глянув на Террі.

— А ти що скажеш, братику? Хочеш, щоб тебе підстрелили? Як хочеш, то я не проти. Зекономиш штату на витратах, що підуть на апеляції перед твоєю зустріччю з голкою.

— А це вже зайве, — зауважив Гові.

Ґілстрап тільки осміхнувся — він уже давно перебував на посаді, тож майже напевно погодиться скласти повноваження (із непоганою такою пенсією), якщо Білл Семюелз програє прийдешні вибори.

— Агов, Мітчелле, — гукнув Террі.

Наглядач, який стежив за голінням Террі (на той випадок, якщо в’язень спробує перерізати собі горло безпечним лезом «Бік» [103]), підняв брови, проте рук не розціпив.

— Там надворі дуже спекотно?

— Вісімдесят чотири градуси, коли я сюди заходив, — відповів Мітчелл. — Опівдні буде під сотню [104], як сповіс­тили по радіо.

— Без жилета, — сказав Террі шерифу й усміхнувся, від чого став геть молодим на вигляд. — Не хочу стояти перед суддею Гортоном у просякнутій потом сорочці. Я ж тренував його онука в Малій лізі.

Ґілстрап на цих словах занепокоївся, дістав із кишені свого картатого піджака блокнот і щось занотував.

— Вирушаймо, — сказав Гові й узяв Террі під руку.

У Ралфа задзвонив мобільник, що висів на ремені з лівого боку (з правого була кобура з табельною зброєю). Детектив дістав його і поглянув на екран.

— Заждіть-заждіть, я маю відповісти.

— Ой, та годі, — мовив Гові. — Це що, досудове слухання чи цирк на дроті?