Розділ «Bienvenidos a Tejas [221]»

— Не турбуйтеся за це, — сказала Голлі. — Я собі на хліб заробляю пошуками всіляких речей, самі розумієте. І я певна, що ці джентльмени мені допоможуть.

Лаві здалася й покотила до себе в спальню, звідки почувся крекіт — від докладених зусиль, а потім — виск пружин у ліжку.

Ралф вийшов на ґанок, щоб зателефонувати Джинні, яка відповіла після першого ж гудка.

— Інопланетянин дзвонити додому [244], — весело сказала вона.

— Усе тихо?

— Окрім телевізора. Офіцери Рамадж і Трой дивляться «Наскар» [245]. Я тільки здогадуюсь, що вони зробили ставки, але знаю напевне, що вони поїли геть усі брауні.

— Яка сумна новина.

— О, ще заходила Бетсі Ріґґінз, немовлям похизуватися. Їй я цього так і не сказала, але малий дуже схожий на Вінс­тона Черчилля.

— Угу. Слухай, я гадаю, що хтось один, Трой чи Том, має лишитися на ніч.

— Я сподівалася, що лишаться обидва. Зі мною в ліжку. Можна буде пообійматися. Чи навіть попеститися.

— Чудова ідея. Тільки не забудь фоток наробити.

Наближалась автівка — Клод Болтон повернувся з Тіппіта з курячими обідами.

— І не забудь усе позамикати й увімкнути сигналізацію.

— Тої ночі ані замки, ані сигналізація не допомогли.

— А ти мене потіш і зроби, як прошу.

У цю саму мить чоловік, мов дві краплі води схожий на нічного гостя Джинні, вибирався зі своєї автівки. Від цього видовища Ралфові стало не по собі, наче в очах двоїлося.

— Гаразд. Ти щось дізнався?

— Важко сказати, — це так Ралф ухилявся від правди, бо дійсно вважав, що вони багато чого дізналися, але нічого хорошого. — Я спробую тобі пізніше зателефонувати, а зараз мені треба йти.

— Окей. Бережи себе.

— Неодмінно. Люблю тебе.