Розділ «Bienvenidos a Tejas [221]»

Вона взяла ліхтарик і посвітила ним на стіну. Промінь вихопив примарний відбиток долоні якогось колишнього пожильця. Ралф подумав, що краще б цього не бачив.

— Може, він надто зголоднів, щоб чекати кращої нагоди, — додала вона.

— А може, йому було байдуже, — сказав Ралф. — Серійники інколи доходять до таких крайнощів, незадовго перед тим, як їх упіймають. Банді, Спек, Ґейсі… зрештою всі вони увірили, що самі собі хазяї. Богоподібні. Стали необачні й переоцінили свої сили. Та не скажеш, щоб наш чужинець дуже себе переоцінив, правда? От подумайте. Ми хотіли привести Террі на досудове слухання, потім — до справжнього суду за вбивство Френка Пітерсона попри все, що було нам відомо. Ми були переконані, що його алібі виявиться фальшивкою, яким би залізним воно не видавалося.

«І десь углибині я досі в це вірю. Бо альтернативний варіант перекидає з ніг на голову все, що я знав про цей світ».

Ралфа немов охопила лихоманка, у шлунку стало млосно. Як адекватна людина у двадцять першому столітті могла повірити в існування якогось перевертня? Якщо зважити на чужинця Голлі Ґібні, її El Cuco, то карта бита! Всесвіту краю немає.

— Він уже не такий необачний, — тихо сказала Голлі. — Після вбивства він звик місяцями сидіти на одному місці й перетворюватися. І рушати далі тільки тоді, коли перетворення завершиться чи буде добігати кінця. Я так вважаю, спираючись на те, що встигла прочитати й дізнатися в Огайо. Але звичний перебіг було порушено. Йому довелося тікати з Флінт-Сіті, щойно той юнак довідався, що хтось живе в нього в сараї. Він знав, що туди приїде поліція. Тож перебрався сюди раніше строку, щоби бути ближче до Клода Болтона. І знайшов собі ідеальну домівку.

— Мерісвіллську діру, — сказав Алек.

Голлі кивнула.

— Але він не знає, що ми знаємо. У цьому наша перевага. Клод знає, що там поховані його кузени й дядько, це правда. Але Клоду невідомо те, що чужинець залягає в сплячку на могильниках або десь поблизу, і бажано, щоб там лежали родичі людини, на яку він перетворюється чи з образу якої виходить. Я певна, що саме за цими правилами він і живе. Має так жити.

«Бо тобі так хочеться», — подумав Ралф. Та все одно не міг знайти слабину в її логіці. Тобто якщо прийняти базовий постулат про надприродну істоту, яка має жити за певними правилами — може, за традицією, може, через якісь невідомі потреби, що ніхто з них не зможе осягнути.

— А звідки нам знати, що Лаві йому не розкаже? — спитав Алек.

— Не розкаже, — відповів Ралф. — Мовчатиме заради його ж блага.

Гові взяв і собі ліхтарик і посвітив ним на торохкот­ливий кондиціонер, цього разу вихопивши розсип спектрально-сяйливих відбитків пальців. Він вимкнув ліхтар і мовив:

— А що як у нього є помічник? Скажіть мені на милість. У графа Дракули був хлоп на ім’я Ренфілд. У доктора Франкенштейна — горбун Ігор…

— Поширена хибна думка, — відгукнулася Голлі. — В оригінальній екранізації «Франкенштейна» помічника доктора насправді звали Фріцом, його грав Двайт Фрай. Пізніше Бела Луґоші…

— З виправленням погоджуюсь, — сказав Гові, — але питання залишається: що як в аутсайдера є спільник? Людина, якій наказали відстежувати ситуацію і нас? Це ж логічно? Навіть якщо він не знає, що ми в курсі щодо Мерісвіллської діри, та знає, що ми в безпосередній і незручній для нього близькості.

— Розумію, про що ти, Гові, — погодився Алек, — але зазвичай серійники — одинаки, і найдовше на волі лишаються саме ті, хто не сидить на місці. Є винятки, та я не думаю, що наш хлопака до них належить. Він із Дейтона перескочив у Флінт-Сіті. А якщо відстежити його маршрут до Огайо, то, певно, можна натрапити на вбитих дітей у Тампі, штат Флорида, або Портленді, штат Мейн. Є така африканська приказка: «Найшвидше подорожує той, хто подорожує наодинці». І, з практичного погляду, кого б він найняв на таку роботу?

— Якогось психа, — сказав Гові.

— Окей, — втрутився Ралф, — але де? Він що, просто зупинився в «Психах напрокат» і вибрав собі одного?

— Гаразд, — мовив Гові. — Він сам, коцюрбиться в Мерісвіллській дірі й чекає, поки ми прийдемо та його схопимо. Витягнемо на сонце, чи проткнемо серце кілком, чи все одразу.