Розділ «Bienvenidos a Tejas [221]»

— Я би не пропав, навіть якби приїхав сюди без зброї, — сказав Юн. — Коли я ходив у ванну кімнату місіс Болтон по кисневий балон, то мав пройти крізь її спальню, і стволів у неї вдосталь. На комоді — «ругер амерікан» із магазином 10 + 1, поруч лежить запасна обойма, а в кутку — гвинтівка «ремінгтон» 12 калібру, яка похилилася обіч «електролюкса». Не знаю, що там є в Клода, але він безумовно щось таки має.

— А хіба він не колишній в’язень? — спитала Голлі.

— Правда, — погодився Ралф, — та це — Техас. І, як на мене, він уже реабілітувався.

— Так, — сказала вона. — Цілком, атож?

— Я теж так вважаю, — відгукнувся Юн. — Здається, він зумів стати на правильний шлях. Я таке вже бачив, коли люди потрапляли до «АА» та «АН». Як усе виходить, то із залежними дива відбуваються. І все ж таки цьому чужинцю кращого обличчя годі шукати, правда? Враховуючи минуле Клода з продажем наркотиків і в’язничним строком, уже не кажучи про причетність до «Сімки сатани» [247], — хто б повірив, що його підставили?

— Террі Мейтленду ніхто не повірив, — гірко мовив Ралф, — а Террі був бездоганний.

Коли вони дісталися «Хоум Депо», уже сутеніло, а до «Інді­анського мотелю» добулись аж після дев’ятої вечора (під пильним поглядом Джека Госкінза, який вдивлявся крізь штори у своєму номері й навіжено потирав зашийок).

Вони занесли покупки в Ралфову кімнату й виклали на ліжко: п’ять ультрафіолетових ліхтариків із коротким рукі­в’ям (і запасними батарейками) і п’ять жовтих будівельних касок.

Гові взяв один ліхтарик і поморщився від яскравого пурпурового сяйва.

— І ця штука зможе виявити його слід? Його послід? — спитав він.

— Виявить, якщо він там є, — відповіла Голлі.

— Х-ха.

Гові кинув ліхтарик на ліжко, вдягнув каску й рушив до дзеркала на комоді, щоб себе оглянути.

— Вигляд у мене дурнуватий, — сказав він.

Ніхто не заперечив.

— То ми справді до нього поліземо? Принаймні спробуємо? Питання, до речі, не риторичне. Я просто намагаюся втовкмачити цей факт собі в голову.

— Я думаю, що залучити на свій бік Техаський дорожній патруль нам навряд чи вдалося б, — м’яко мовив Алек. — Що б ми їм сказали? Що покладаємо, наче в Мерісвіллській дірі ховається чудовисько?

— Якщо ми цього не зробимо, — сказала Голлі, — він і надалі вбиватиме дітей. Бо живе цим.

Гові обернувся до неї та заговорив майже обвинувальним тоном:

— І як ми туди потрапимо? Стара казала, що там усе закри­то щільніше, ніж спіднє в монашки. І якщо ми вже намірялись туди спускатися, то де мотузка? У «Хоум Депо» що, мотузки не продаються? Мають продаватися.