Розділ «Bienvenidos a Tejas [221]»

— Дозволь поставити тобі одне запитання, — попросила Голлі. — Припустимо, що саме Террі Мейтленд убив ту дитину, відкусив від неї шмат плоті, встромив у неї гілку. Чи був би він для тебе менш незбагненний, ніж те ство­ріння, що ховається в печері? Чи міг би ти сказати: «Я розумію темряву і зло, які ховаються за маскою дитячого спортивного тренера і доброго члена міської громади. Я точно знаю, що спонукало його на вбивство»?

— Ні. Я арештовував чоловіків, які накоїли жахливі речі, й одну жінку, яка втопила у ванні власну дитину, але я ніколи не розумів їх. Здебільшого вони самі себе не розуміють.

— Не більше, ніж я розумію, чому Брейді Гартсфілд задумав вчинити на концерті самогубство й забрати із собою більше тисячі невинних дітей. Я прошу, щоб ти зробив одну просту річ. Повірив у це. Хоч на найближчу добу. Можеш?

— А ти зможеш заснути, якщо я погоджуся?

Вона кивнула, ні на мить не відриваючи від нього погляду.

— Тоді я вірю. Принаймні протягом наступної доби я віритиму, що El Cuco існує. Чи є він у Мерісвіллській дірі, чи немає, але він існує.

Голлі видихнула й підвелася. Розтріпане вітром волосся, піджак від костюма звисає з плеча, футболка вибилася з-за пояса. Ралф подумав, що вона має милий і водночас дуже вразливий вигляд.

— Добре. Я йду спати.

Ралф провів її до дверей і відчинив. Коли Голлі вийшла за поріг, він сказав:

— Всесвіту краю немає.

Вона похмуро глянула на нього.

— Правильно. Краю немає цій прибитій штуці. Добраніч, Ралфе.