Розділ «Візити»

— Стривай, — відказав Ралф. — Бачиш, я «вдягнув» своє замислене обличчя.

— А, точно. Не хочеш випити чаю з льодом, поки мислиш?

Джинні всміхалася. Їй личила ця усмішка. Певно, Ралф усе робив правильно.

— Ще й як хочу.

Він повернувся до свого айпеда (дивуючись, коли це він устиг поладнати з цією штукою) і дізнався, що Мерісвілл розташований приблизно за сімдесят миль від Остіна. Не більше, ніж цятка на карті, єдиною візитною карткою якої була місцина під назвою Мерісвіллська діра.

Попиваючи чай із льодом, Ралф обміркував свій наступний крок, а тоді зателефонував Горасу Кінні з Техаського дорожнього патруля. Тепер Кінні був капітаном і патрулював здебільшого свій робочий стіл, але Ралф кілька разів працював із ним у «міжштатних» справах, коли Кінні ще служив рядовим поліцейським і намотував по дев’яносто тисяч миль щороку в північному й західному Техасі.

— Горасе, — мовив Ралф після того, як вони обмінялися звичними розшаркуваннями, — зроби мені послугу.

— Велику чи малу?

— Середню, та вона вимагає трохи тактовності.

Кінні засміявся.

— Ой, друзяко, по тактовність треба їхати до Нью-Йорка чи Коннектикута. А це Техас. Що тобі треба?

Ралф розповів. Кінні сказав, що в нього є підхожий чоловік, який саме перебуває в тих місцях.

Близько третьої дня диспетчерка поліцейського управління Флінт-Сіті Сенді Мак-Ґілл підвела погляд і побачила, що перед столом, обернувшись до неї спиною, стоїть Джек Госкінз.

— Джеку? Ти щось хотів?

— Щоб ти поглянула на мій зашийок і сказала, що там таке.

Вона здивовано, проте охоче підвелась і подивилася.

— Повернися трохи ближче до світла, — а коли Джек виконав її прохання, мовила: — Ой, та ти збіса обгорів на сонці. Раджу сходити у «Волґрінз» [194] і купити крем з алое вера.

— І що, пройде?

— Пройде тільки з часом, але з кремом не так пектиме.

— Але ж це тільки сонячний опік, так?